такі шинки держать не тільки козаки, але й посполиті, нарешті підкреслює, що „немалая шкода и убитокъ якъ самому мѣсту, такъ и великого государя нашого казнѣ дѣется“. Пізніший універсал того-ж гетьмана 1684 р. вносить, як каже міщанство, деякі цікаві риси. Виявляється, що козакам було дозволено мати шинки медові та пивні. Тепер козаки, користуючись з цього дозволу, позаводили „просторные собѣ пивныи и медовыи шинки“ та при них стали продавати горілку[1]. Окрім того за-для такого широкого шинкування деякі київські тяглі люди та деякі захожі пописалися до козацького реєстру. „Теды мы такому вашому смѣлому поступкови барзо дивуємся“ каже гетьман. Заборонено рішуче вписувати до реєстру козацького нових людей і приймати „въ Кіевъ приходячихъ“. Нарешті універсал закінчує погрозою, що козаки не тільки будуть позбавлені „пивныхъ и медовыхъ шинковъ… але и обезчещены и караны“ будуть[2].
Універсал Мазепи показує, що таке шинкування в козацьких домах не припинялося, хоч уряд гетьманський і далі повторив свої заборони шинкування всім, крім ратушних шинків. Козаки — каже універсал 1688 р. — не звертаючи уваги на „прошлыя упомнѣнья наши… суровое упомнѣнье“, і далі шинкують, чим „дѣется немалая убыль отдаванью належитой раты… на верхній городъ кіевскій до казны великихъ государей за шинки“. Підкреслює універсал Мазепи, що шинкування взагалі не личить козацтву, як „рицарскому чину“, коли можна знайти инші зайняття, „иншіе пристойнѣйшіе обмышленія“. Але козаки не соромилися й далі займатися нелицарським зайняттям, не кидали „свои шинкарскіе непригожіе орудованья“, накликаючи на себе „нагану“ або „сромотную пригану“. Не захтіли козаки шукати инших зайнять замість шинкування. Козаки — каже універсал 1691 р. — не хотячи працювати над будь-яким прохмислом, продають і далі „самовольнѣ горѣлки въ шинкахъ своихъ потай и очевистѣ“ і тим чинять велику шкоду магістратові. Тимчасом київський магістрат — убогий, не має ні маєтностей ратушних, ні млинів, а міські повинності одбуває „зъ одноей тылько ратушной арендовой прибыли… и стѣны городовые кгрунтують“. Ніде немає такого — зазначає універсал, козацького упору: в инших містах козаки платять до скарбу військового орендову рату й тоді вже шинкують. Поводження київського товариства універсал називає „дерзновеннимъ и безрозумнимъ упоромъ“. Такий упор виявляли козаки — як каже універсал г. Мазепи 1694 р. — в своїх виступах проти міщанства, коли ті обстоювали свої права. Універсал підкреслює, що київське козацтво в шинкові справи „якъ старшій такъ і меншій, товариство пустилися, не поглядаючи на тое, же оны майстратъ певную и немалую сумму грошей въ казну великихъ государей нашихъ дають[3]. І коли магістрат, спира-
