СЕРГІЙ ШАМРАЙ.
Історію українських міст ще й досі мало досліджено, А щоб до краю та всебічно її дослідити, треба перше повисвітлювати історичне життя поодиноких міст різних типів; згодом це дасть змогу поробити висновки взагалі про становище міст на Україні. Така праця останніми часами провадиться: висвітлюється як історія й становище міст на Лівобережжі за певної доби, — в половині XVIII ст. і почасти взагалі у XVIII ст. (на підставі даних переважно Рум’янцівської ревізії), — так і загальна історія окремих міст до XIX ст. (тут є досліди й з Правобережжя).
З-поміж невеличких міст, що історія їхня дуже цікава та різнобарвна, є манастирське місто Васильків. За найдавніших часів чималий торговельний та оборонний пункт, у литовську-польську добу манастирське місто й важливий укріплений пункт проти татар, — нарешті у XVIII ст. одночасно й торговельний і укріплений пункт і адміністративна одиниця, — центр т. зв. Васильківської дистанції. Інтереси місцевої людности, манастиря й російської влади часто стикаються та конкурують. Через це історія й еволюція цього міста заслуговує, безперечно, на увагу з боку історика (чого досі сливе не було); тому ми й даємо спробу висвітлити. становище цього цікавого мана-стирського міста.
Щоб установити час, коли з’явивсь Васильків, звернімося спочатку до відомостей археологічних. Власне, ми не розглядатимемо відомості про те, коли вперше оселилася людина на місці, де заснувавсь пізніший Васильків; ми тільки розглянемо ті археологічні відомості, що свідчать про появу самого міста Василькова. За таке джерело, що дають відповідні відомості, є вали князівської доби поблизу сьогочасного м. Василькова. В. Б. Антонович досить повно встановив колишню загальну мережу цих валів[1]); вона складалася з двох головних мереж: стугнянської й пороської. Стугнянська й собі поділялася на три головні лінії; всі вони починаються біля Трипілля і йдуть: південна — лівим берегом р. Красної на Васильків до Фастова, середня — правим берегом Стугни на Митницю — Ходорків (потім повертає на південь, до пороської лінії валів), і, нарешті, північна йде лівим її берегом коло Василькова на Радомишль[2]). За компетентним висновком В. Б. Антоновича, пороську лінію, очевидячки, збудував Ярослав, а стугнянську Володимир[3]).
