другий день прибули: військовий писар І. Виговський, осавул М. Лучченко, війт з Паволочі (полковник паволоцький) І. Кучевич, чигиринський городовий отаман Ф. Коробка і передали, щоб посол їхав до гетьмана, бо в нього «иных государств послов и посланников и концов никого не будет». Згадувані особи пішо супроводжували посла, який їхав на коні до гетьманського двору. Тут посла біля ганку зустріли «гетмановы ближние люди», а в світлиці біля дверей зустрів і сам гетьман. Цей дипломатичний церемоніал зберігався довгий час без змін[1].
Послів гетьман приймав з участю своїх «ближних» людей, тобто вищих представників адміністрації. На прийомі Г. Унковського були присутні обозний І. Чернята, писарі І. Кричевський та І. Виговський, осавул М. Лучченко, «гетьман Костирський Ян», а також полковники, що були на той час: чигиринський Ф. Вешняк, корсунський Л. Мозиря, ніжинський П. Шумейко і миргородський М. Гладкий. Прийом починався з розпитів про здоров'я гетьмана, а останній в свою чергу питав про здоров'я тих, що послали Унковського. Потім гетьман читав грамоту, передану послом. Після цього всі сідали, і бесіда продовжувалась за гостьовим столом. Це була офіціальна частина прийому. За столом були не тільки урядові особи, а й діти та дружина гетьмана. Обмінювалися думками про державні і міжнародні питання, розповідали різні історії, проголошували тости на честь тих чи інших державних діячів, а в цей час лунали гарматні салюти[2]. Іноді ця бесіда за столом набирала гострого характеру, як це було під час прийому королівських послів в лютому 1649 та 1650 рр.[3]
Така була перша, але не остання зустріч з послами. Ряд питань обговорювався з послами в іншій кімнаті, тільки в присутності гетьмана та військового писаря. Були випадки, коли переговори вів тільки гетьман[4]. Отже, коло осіб, що були зв'язані з прийомом послів, було досить широким, але переговори велись вузьким колом людей, найчастіше гетьманом і військовим писарем.
Іноді в гетьманську резиденцію приїжджала по кілька посольств і гінців. Так, в лютому 1649 р. до Переяслава, крім польських послів, прибули посли з Молдавії, Валахії і Трансільванії, а також гонець з Росії[5]. Так бувало і в наступні роки[6]. Іноді
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 149, 266; т. III, стор. 368 та iн.; М. Кордуба, Венецьке посольство, стор. IV.
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 150—151, 187, 271—272; Архив ЮЗР, ч. III, т. IV, стор. 497; М. Кордуба, Венецьке посольство, стор. 11—12.
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 107—108; т. III, стор. 385—386.
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 188—189.
- ↑ Там же, стор. 110—111.
- ↑ Архив ЮЗР, ч. III, т. IV, стор. 498.
