М. К. Каргер, автор найновішого двотомного дослідження «Древний Киев», оцінюючи попередні праці з історичної топографії Києва (М. Закревського, М. І. Петрова, С. Голубова та ін.), відзначає: «Жоден із згаданих дослідників навіть не намагався поставити будь-які питання, пов'язані з соціальною характеристикою тих або інших районів міста, розкрити глибокий історичний зміст тих суспільних процесів, безпосереднім відображенням яких були різноманітні пам'ятки Києва. Ці пам'ятки розглядалися звичайно лише як топографічні віхи для відтворення схеми давнього плану міста»[1].
Слушне зауваження, справедлива оцінка. Та разом з тим слід зважити, що без відтворення схеми давнього плану міста не можна вивчати першопочатки Києва. Одне з одним тісно пов'язане: історія древнього Києва — це й є історія його поступового становлення як міста. Місто не існує поза його територією. Вивчення процесу поступового формування топографічної структури міста становить вихідну ланку, опорний пункт, з чого доводиться починати.
Хиба попередніх дослідників полягає не стільки в тому, що вони намагалися відтворити початковий план древнього Києва, скільки, головним чином, у тому, що не маючи достатніх археологічних даних, вони обмежувалися виключно коментуванням літописних джерел. Зіставляючи літописні звістки, вони сподівалися визначити, де знаходиться окрема пам'ятка або урочище:
