значається зіпсоване місце в оригіналі: «Тут щось не до речі, бо чогось недоставаєт, муселся писар помилити»[1].
В зв'язку з тим, що автентичність тексту листа заперечувалась тогочасними православними полемістами (автором «Перестороги», М. Смотрицьким в «Треносі», 3. Копистянським в «Палінодії»), необхідно хоча б коротко розглянути його зміст і історичні умови в час його появи. Треба гадати, лист був посланий собором, який в березні 1476 р. обрав на київську митрополію смоленського епіскопа Мисаїла[2]. Попередник Мисаїла на митрополії Григорій фактично розірвав Флорентійську унію, отримавши підтвердження від вселенського православного патріарха. Королівський дозвіл на скликання собору для обрання наступника Григорія був, очевидно, даний при умові що українське і білоруське духовенство зробить кроки в напрямі визнання зверхності папи[3]. Не маючи змоги в тодішніх несприятливих політичних умовах відкрито заявити про свою незгоду з Флорентійською унією, складачі листа свідомо надали йому неясної форми. Не можна погодитись, що лист означав визнання принципів цієї унії. Панегірики на адресу Сікста пояснюються дипломатичними міркуваннями, а, можливо, також, що авторам «не оставався незвісним й індивідуальний характер Сікста IV і той дух італійського ренесансу XV ст., охочий до кадил, похвал і т. д.»[4]. Але далі неконкретних дипломатичних компліментів автори листа не йдуть. Православна церква України і Білорусії виступає у них як рівноправна з латинською і східною церквами. Про католицьку церкву говориться з іронією і сарказмом[5], гострій критиці піддано насильство католицької ієрархії: «Многихъ бо в нашихъ странахъ видим от части западныя церкви обычай той содеръжащыхъ — отъ нарицающихъся пастырей: яростію мняще снабдевати стадо боліли погублят той, а предавшему суды отдаютъ достойныя вяжуще и мучаще, а иныхъ силою влекуще из благочестія во благочестіє и соузъ мира любве завыстым гнѣвом разтеръзающе…»[6] Таким чином, не тільки мова, а й зміст книги свідчать, що в основному публікація здійснена на основі автентичної пам'ятки. Однак, Потій додав свої явно тенденційні примітки, які перекручують зміст документа, а також зробив деякі фальсифікації тексту з метою використання його для пропаганди ворожої інтересам українського народу унії. Проте здійснена ним публікація може бути використана істориками, оскіль-
- ↑ АЮЗР, ч. І, т. 7, К., 1887, стор. 214.
- ↑ Б. Бучинський, Студії з історії церковної унії, III, Мисаїлів лист, «Записки Наукового т-ва ім. Шевченка», т. 90, Львів, 1909, стор. 14.
- ↑ Tам же.
- ↑ Tам же, стор. 18.
- ↑ Там же, стор. 19.
- ↑ АЮЗР, ч. І, т. 7, стор. 209.
