гуртки використовують архівні матеріали, краєзнавча робота має серйозні досягнення. Чим більше достовірних історичних матеріалів у сільському музеї, краєзнавчому гуртку, тим ефективніша робота краєзнавства.
Для прикладу можна навести такий факт. Організатор Кам'янець-Бузького історико-революційного музею В. І. Леніна Теслюк починав з статті в районній газеті з проханням надсилати матеріали про революційне минуле району. Зібравши багато матеріалів, він звернувся в архів і одержав звідти чимало фотокопій цікавих матеріалів з історії революційної боротьби в Кам'янсько-Бузькому повіті починаючи з 1905 року. Наприклад, «Донесення гусятинського старости», про перевіз ленінської «Іскри», листівки, видані політуправлінням 14-ї армії під час вступу Червоної Армії в 1920 р. в Галичину, декрети галицького ревкому і т. д.
На основі спогадів старожилів та уважного вивчення архівних матеріалів працівникам самодіяльного музею вдалося показати революційну діяльність членів Компартії Західної України на території Кам'янсько-Бузького повіту, зробити макет підпільної друкарні ЦК КПЗУ в c. Товмач, яка діяла в 1935—1937 рр. Виключно на основі архівних матеріалів зроблена діаграма землекористування в Кам'янсько-Струмилівському повіті за часів панування буржуазно-поміщицької Польщі. Музей налагодив і підтримує тісні зв'язки з львівськими і тернопільськими архівами.
Для прикладу можна навести також роботу самодіяльної історико-краєзнавчої музейної кімнати в с. Батятичах. Сільські краєзнавці, прагнучи поліпшити експозиції, звернулися в Львівський облдержархів. Звідти вони одержали цікаві матеріали до історії відомого виступу селян Батятичів в 1929 р. Згодом архів підготував і вислав краєзнавцям с. Батятичі 70 фотокопій документів про вшанування Т. Г. Шевченка на західноукраїнських землях.
На жаль, досі незначна частина сільських краєзнавців використовує архівні матеріали в гуртковій роботі, самодіяльних музеях тощо. На Львівщині зараз є кілька тисяч активних краєзнавців. За період з 1960—1961 рр. в читальному залі Львівського обласного архіву працювало всього 100 чоловік, з них 7 краєзнавців. В Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові за цей же період з 150 чоловік читачів лише 5 краєзнавців відвідувало читальний зал.
Таке становище спостерігається і в інших архівах, рукописних відділах бібліотек і наукових бібліотеках. Здається, можна сказати, що зацікавленість сільських краєзнавців архівними матеріалами пливе поки що стихійно. До того ж їм перешкоджають недостатня організація матеріалів у архівах, відсутність путівників, систематичних описів тощо. З метою полегшення праці
