Краще й найвірніше — давати відповідний конкретний заголовок до частини документа, що публікується, а якщо вже неодмінно упорядники хочуть сказати, що це частина великого документа, з багатьма питаннями, то крім обов'язкового «Із» в заголовку можна у підпорядковій примітці вказати, що це річний звіт ВУРПС за 1925 рік. І справжній дослідник, якщо йому треба, неодмінно зацікавиться всім документом, а не обмежиться частиною його.
Окремо слід спинитися на передачі текстів у витягах протоколів. Тут є два підходи до публікації цього виду документів. По-перше, це публікація резолюцій, постанов, які складають закінчену частину протоколу і можуть бути опубліковані як самостійні документи, що міцно вже і ввійшло в практику археографічної роботи.
Деякі археографи резолюції з різних питань, але одного і того ж засідання, конференції чи з'їзду публікують окремо кожну. Нам здається, що це не завжди правомірно. По-перше, не слід штучно збільшувати кількість документів у збірнику, бо це все ж таки один документ. По-друге, резолюції йдуть усі підряд, мають одну або подвійну дату в залежності від того, коли і яким зібранням приймалася резолюція — зборами чи з'їздом. По-третє, при загальному заголовку кожна резолюція має свій підзаголовок з того питання, який вона висвітлює.
Розривати резолюції і публікувати їх окремо можна тільки в тих випадках, коли в збірнику є тематичні розділи і висвітлення різних питань вимагає роздільного опублікування резолюцій. У кожному окремому випадку треба виходити із доцільності.
Другий підхід до публікації .протоколів у витягах — це публікація якоїсь частини тексту протоколу. У цьому випадку деякі археографи ще більше допускають сваволі. При публікації частини протоколу вони часто, наприклад, знімають порядкові номери питань, що розглядаються. Це невірно. Адже це позбавляє читача можливості бачити, які по порядку і скільки опущено пунктів. Потім, порядкові номери питань у протоколі — це ж елементи тексту і тим більше їх не можна випускати. По-третє, зберігши нумерацію питань, можна не ставити крапки в тому місці, де випускається текст, «бо наявність номерів пунктів свідчить про те, який саме пункт не публікується.
Таким чином, точна передача тексту протоколів у витягах не тільки обов'язкова, а й дає можливість не застережувати пропуски крапками, що при точній передачі тексту є цілком правомірним. Досить у заголовку вказати «Із протоколу…», щоб читачу ясно було, що текст подано неповністю.
Часто дискутують про те, як подавати протоколи — в рядок чи в стовпчик. Одні археографи висловлюються за подачу протоколів у рядок, інші — у стовпчик. Тут є свої «за» і «проти».
Але серйозної аргументації не наводиться ні в тому, ні в
