більші прибутки, ніж мав раніше. Це дало змогу виділити значні кошти у фонд матеріального заохочення. За рівнем продуктивності праці колектив заводу в 1969 році досяг контрольних показників, визначених на кінець восьмої п'ятирічки[1].
Єдиним у Радянському Союзі підприєхмством, яке проектує і виготовляє електроверетена й електротехнічну апаратуру для машин, що виробляють хімічні волокна, є Вінницький електротехнічний завод. Освоєння заводом нових видів продукції, окремі з яких випускаються на рівні кращих світових стандартів, дало можливість звільнити країну від імпорту технологічного устаткування для прядильної промисловості. 370 робітників підприємства за 4 роки успішно виконали завдання, передбачене планом восьмої п'ятирічки.
Фрези й розвертки з маркою Вінницького інструментального заводу значно перевершують за якістю подібні інструменти відомих закордонних фірм. Не випадково їх експортують до 80 країн світу. Вироби заводу знаходять широке застосування в Польщі, Болгарії, Японії, Уругваї. Завод був споруджений в перші повоєнні роки. З дня його заснування і до сьогодні директором підприємства працює П. А. Горобець. За його активною участю було впроваджено 6 автоматичних ліній, що дало сотні тисяч карбованців економічного ефекту. П. А. Горобець нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. На заводі є чимало ветеранів, які назавжди зв'язали свою долю з підприємством, працюють тут понад 20 років.
Цілим комплексом заводів став Вінницький хімічний комбінат. Уперше в нашій країні він освоїв безперервне виробництво суперфосфату, першим перейшов на випуск гранульованого суперфосфату. Тісно переплелась трудова біографія багатьох виробничників з історією комбінату. Тут працює чимало робітничих династій. До них, зокрема, належить родина Д. А. Жмура. На підприємство він прийшов комсомольцем ще в 1922 році, брав участь у його відбудові. Почав роботу рядовим слюсарем і став начальником сірчанокислотного цеху, вступив до партії. Його три сини — Анатолій, Валерій і Юрій та дві невістки — Тамари трудяться на комбінаті. Всі вони працюють завзято, мають вищу або середню освіту, живуть у достатку. Високих показників домігся старший апаратник суперфосфатного цеху В. Я. Шевлюга. Не перший рік він віддає свій труд і творчість підприємству. Разом з товаришами по праці Шевлюга примусив швидше обертатись камери безперервної дії, удосконалив виробництво суперфосфату. Це дало змогу цехові за два роки восьмої п'ятирічки вийти на рубіж 1970 року.
На колишньому пустирі на 32 гектарах з'явилися світлі корпуси нового шарико-підшипникового заводу, що включився у виробництво напередодні 50-річчя Великого Жовтня. Його споруджувала вся країна. Проект заводу розробляв Московський інститут «Гіпроавтопром», над технологічною частиною працювали куйбишевські вчені. Обладнання постачали заводи Ленінграда, Києва, Вітебська, Одеси, Москви, Чим¬ кента, Воронежа. Підприємству були потрібні кадри. На допомогу йому прийшли заводи Москви, Харкова, Куйбишева, Мінська. Вони прийняли на навчання й підготувалю близько 700 наладчиків, токарів, шліфувальників, слюсарів.
На великі підприємства, оснащені за останнім словом техніки,
- ↑ Газ. «Вінницька правда», 7 листопада 1969 р.
