став власністю шляхтича Стогнєва Рея. Місто лежало на Кучманському шляху й багато років зазнавало спустошливих нападів турків і татар, які руйнували населені пункти, знищували та забирали в полон населення. 1452 року татари захопили Ров і зруйнували його. Частина населення втекла до Зінькова, на річці Ушиці, частину було знищено або забрано в рабство[1].
1537 року польська королева Бона Сфорца купила Ров у магнатів Одровонжів і перейменувала його на Бар (на честь італійського міста Барі, де народилася). Вона розпорядилася перенести місто на лівий берег річки Рову, в район, оточений з трьох боків водою. Щоб сприяти будівництву й заселенню Бара, король 1538 року надав його мешканцем привілеї на 16 років, а через два роки — магдебурзьке право[2]. Тоді ж сюди було переселено частину жителів Зінькова, а в 1542 році — з Ялтушкова. 1540 року з дозволу короля в Барі поселилися перші кілька родин вірменських і єврейських купців[3]. 1546 року Бар став центром староства, до якого входило 30 сіл.
У 1558 році Бар знову захопили й спустошили татари. Але місто оживало. Роками поневоленого селянства зводилися стіни зруйнованого дерев'яного замку, будівлі. Праця тут була такою важкою, що багато селян втікало за межі староства[4].
Населення міста терпіло від «своїх» і «чужих» феодалів соціально-економічний і національно-релігійний гніт. Це яскраво проявилося і в заселенні Бара. Місто ділилося на три частини. У Польському Барі — центральній частині із замком — жила шляхта, торговці й ремісники польського походження, в Руському, що прилягав до замку,— переважно українські селяни. В Гірському, або Чемериському Барі, який знаходився на території колишнього міста Рову, жили татари. За сторожову службу їм платили понад 200 злотих на рік. За даними 1565 року, в усьому Барі налічувалося 322 будинки[5].
Незважаючи на існуючі пільги, староста міста обмежував права населення, головним чином Руського й Гірського районів Бара, більше того, примушував його платити за пільги. По закінченні пільгових років (1554 р.) населення було обкладено податками. Жителі Руського й Чемериського районів Бара платили податки по 15 грошей, вносили мостове, виконували військову службу, ремонтували греблю й міст. Натуральні податки сплачували медом, вівсом та різними продуктами. У Руському Барі платили також весільне й за розлучення[6]. Жителі Гірського Бара сплачували поволовщину, виконували по 3 дні польових робіт у фільварку. В цілому населення цих двох частин міста багато чим наближалося до феодально-залежних селян. Привілеями користувалися лише жителі Польського Бара. В 1556 році їм дозволили займатися винокурінням, торгувати спиртними напоями, звільнили від мита й провіантського побору. Під тиском міщан у 1566 році це право було поширене на Руський, а через 10 років — і на Чемериський Бар. Староста і військовий гарнізон утримувалися за рахунок володінь, які належали до замку. В 1552 році замок мав 7 фільварків, 14 ставків, 10 млинів, пасіку[7].
- ↑ Записки Історично-філологічного відділу ВУАН, кн. 17. К., 1928, стор. 116.
- ↑ Вінницький облдержархів, ф. 472, оп. 1, спр. 294, арк. 1.
- ↑ «Подольские епархиальные ведомости», 1875, № 8, стор. 251.
- ↑ Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 2, стор. 87.
- ↑ Архив Юго-Западной России, ч. 8, т. 1. К., 1893, стор. 127—135.
- ↑ Там же, стор. 165—166.
- ↑ Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 2, стор. 134, 502—520.
