това, Я. Ш. Таліса, О. Р. Пилипчука та Н. Т. Друзя[1]. Через 51 комуніста бюро здійснювало керівництво підпільними партійними організаціями, 5 підпільними групами, 15 підпільними антифашистськими організаціями та 2 партизанськими загонами. Диверсійні акти, саботаж, знищення жандармів та поліцаїв, напади на німецько-румунські військові частини не давали фашистам спокою. Підпільна друкарня випустила понад 150 листівок, брошур, наказів разовим тиражем від 100 до 1500 при мірників. Районна підпільна комуністична організація через ці видання інформувала населення про події на фронті, про розгортання бойових дій народних месників, закликала до опору, підносила віру радянських людей у перемогу над лютим ворогом. Безсилі знайти друкарню, гестапівці провели масові облави, заарештувавши понад 100чоловік, кількох робітників цукрового заводу повісили. Але населення продовжувало читати правдиве слово комуністів-підпільників.
Горіла земля під ногами окупантів. Група К. О. Пустовойтова спалила на залізничній станції до тисячі тонн сіна, заготовленого для коней румунських військ, група В. М. Глущенка вивела з ладу 64 трактори, знищила понад 400 тонн пального, сховала 12 розібраних тракторів, які після приходу частин Червоної Армії полагодили.
Широкий розмах руху підпільників та партизанів у Бершадському районі змушений був визнати префект Балтського повіту. Він зазначав у листопаді 1943 року, що тут збільшилась кількість загонів, учасники яких захоплюють зброю у жандармів та військових; зникають з фашистських обозів разом з підводами місцеві провідники.
Активно діяли й молодіжні підпільні групи. Ватажок однієї з комсомольсько-молодіжних груп Борис Нижник (підпільна кличка Роман Бурий) разом з товаришами здійснив кілька нападів на румунських жандармів. Підпільники знищили ворогів та забрали їх зброю. Гестапівці натрапили на слід групи. Вже отримавши смертний вирок, вихованець ленінського комсомолу в листах до рідних жалкував, що не зможе далі продовжити боротьбу проти окупантів. Його посмертно було нагороджено медаллю «За бойові заслуги».
Не тільки на окупованій території бершадці боролися проти фашистської нечисті. Вони билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед воїнів були колишні робітники, селяни, вчителі, медпрацівники, службовці установ. 18-річною дівчиною пішла на фронт медична сестра Н. Ю. Тартачна. Вона брала участь у боях під Москвою, де винесла з поля бою понад двісті поранених. Там же була прийнята до лав партії. Рятувала життя поранених радянських воїнів під Курськом, Орлом, Білгородом, дійшла до Берліна. Після війни повернулася до мирної праці в лікарню[2]. Боронив рідну Вітчизну вчитель І. В. Пустовойтов. Після важкої контузії він втратив зір, але й досі продовжує навчати учнів. За покликом серця залишила школу молода 19-річна вчителька М. П. Чугуєвська, щоб добровільно вступити до лав Червоної Армії. Двічі поранена, відзначена урядовими нагородами М. П. Чугуєвська — відмінник народної освіти — передає свої знання молодому поколінню.
Прославив земляків подвигом П. І. Миколаєнко. В одному з жорстоких боїв він, командир роти 134-го танкового полку, особисто знищив кілька танків противника, забезпечивши виконання бойового завдання. За цей подвиг йому
