худобу, реманент і кидати колективне господарство. Але комуністи, комсомольці й активісти успішно викривали підступи ворогів.
Багато зробила для роз'яснення селянам суті ленінського кооперативного плану районна газета «Колгоспна праця», перший номер якої вийшов 27 грудня 1931 року[1]. Газета ганьбила ворожі вчинки куркулів, пропагувала передовий досвід кращих колгоспів і переконувала селйн в перевагах колективного господарства. В цьому ж році вона організовувала рейд перевірки стану колгоспів, а навесні 1932 року — змагання бригад колгоспів за кращу бригаду району і утворила грошовий фонд для преміювання передовиків змагання.
На кінець травня 1933 року в Джулинці утворилося три колгоспи: ім. Ворошилова, «Більшовик», «13-річчя Жовтня». Вони об’єднували 81 проц. господарств і близько 90 проц. усіх орних земель села. В колгоспах нараховувалося 329 коней, чимало рогатої худоби. Успіхи колективізації викликали лють ворогів колгоспного ладу. І в ці часи вони підмовляли колгоспників зволікати з посівною, вдавалися до економічних диверсій[2].
У 1933 році колгоспи Джулинки вже добилися певних успіхів. Колгосп ім. Ворошилова був одним з кращих у районі. Особливо відзначилася бригада М. Трохименка, визнана переможцем обласного змагання за кращу колгоспну бригаду у весняній посівній того року. Ударницею серед жінок-колгоспниць була П. Микитюк. На перший Всесоюзний з'їзд колгоспників джулинці делегували передовика колгоспного виробництва члена артілі ім. Ворошилова Ф. О. Печеного.
Важливою подією в історії села було створення в серпні 1933 року Джулинської МТС. Вона мала 24 трактори, які були розподілені між 5 бригадами і обслуговували 17 колгоспів. Велику роль у справі соціалістичного будівництва в цей період відіграв політвідділ МТС, в зоні діяльності якого 20 членів і кандидатів у члени партії, 14 комсомольських осередків були активною силою в боротьбі з залишками куркульства.
Перед початком Великої Вітчизняної війни всі джулинські колгоспи були економічно і організаційно міцними. Зростав і тракторний парк Джулинської МТС, яка 1940 року мала 81 трактор, 12 комбайнів та іншу техніку. На околиці села виросло містечко МТС з майстернями й гаражами. Змінювалося й обличчя села, поліпшувався добробут трудящих. У 1931 році в Джулинці відкривається семирічна школа, а через 4 роки у новому будинку — середня. В селі звели великий районний будинок культури; вів передачі радіовузол, працювала стаціонарна кіноустановка, тисячі книжок налічувалося в сільській бібліотеці. У мальовнчому куточку села розмістилася лікарня.
Але продовжувати мирну працю джулинці не змогли: почалася війна. 28 липня 1941 року фашистські загарбники вдерлися в село. Окупанти грабували жителів, знущалися з них. Чудовий сосновий бір став місцем, де фашисти та поліцаї знищували радянських людей. Від рук гітлерівців загинули голова колгоспу А. Д. Мартишок, комуніст В. 3. Кузьменко, безпартійний Д. Я. Малюта та багато інших. Всього у Джулинці розстріляно 156 чоловік. За роки окупації на каторгу до Німеччини звідси вивезли 236 чоловік[3].
Та населення не скорилося окупантам, піднялося на боротьбу. В Джулинському районі виникає одна з перших підпільних організацій на Вінниччині. Вже у грудні 1941 року в районі розгортає діяльність підпільна організація, на чолі якої стояли залишені Джулинським РК КП(б)У комсомолець М. С. Корнійчук (Саша Жалов) та комуніст Ф. С. Волощук.
Влітку 1942 року під керівництвом М. С. Корнійчука був організований партизанський загін. А восени створено підпільний Джулинський райком партії, який
