За новим адміністративно-територіальним поділом 1923 року Вороновиця стає районним центром. Це сприяло більш швидкому розвитку селища.
У 1923 році відновив роботу Степанівський цукровий завод, який налічував тоді близько 100 робітників, почали працювати млини та інші підприємства.
Зростала трудова й політична активність селян та робітників Вороновиці, міцніли авторитет і керівна роль на виробництві комуністів. Лише за один рік, після ленінського призову, кількість комуністів подвоїлася за рахунок робітників і бідноти.
Багато уваги партійні і радянські організації приділяли кооперуванню села. У квітні 1924 року виникло сільськогосподарське кооперативне товариство «Гурт», воно об'єднувало понад 800 членів з 10 сіл району, у т. ч. і Вороновиці. Товариство постачало селянам насіння, фураж, промтовари, сільськогосподарський реманент, дбало про контрактацію. Воно мало в своєму розпорядженні олійницю, соломорізку, молотарку, прокатний пункт, займалося виробництвом цементних кругів[1]. 10 проц. прибутку товариство відраховувало на школу й культосвітні заходи.
В 1925—1926 рр. у Вороновиці існувало вже вісім кооперативних об'єднань: три споживчі кооперації, дві сільськогосподарські, три промислові артілі[2].
Водночас з відродженням господарства здійснювалось і культурне будівництво. Вживались заходи до ліквідації неписьменності, діти трудящих пішли до школи. 1924 року у Вороновиці і при Степанівському цукровому заводі працювали 3 школи, клуб, 2 хати-читальні, 2 пункти ліквідації неписьменності, школа малописьменних, профтехшкола. Останню згодом перетворили в школу механізації, а потім у сільськогосподарський технікум. Тут також функціонували аптека, 2 лікарні, ветдільниця тощо. 1926 року жителі Вороновиці вперше дивилися кіно, а 1927 року — слухали радіо.
1927 року в селі створюються два ТСОЗи, які згодом об'єдналися. Широко розгорнули свою діяльність кооперативні об’єднання — молочне, садово-городнє, буряківниче[3]. До товариства спільного обробітку землі вступили всі члени й кандидати у члени партії та незаможники. У вересні 1929 року ТСОЗ перейшов на статут артілі, яку назвали «Перше серпня». Згодом виникли ще дві артілі. Наприкінці 1930 року майже всі селяни вступили до колгоспів. Значну підтримку хліборобам у створенні й зміцненні колгоспів подавали робітники Степанівського цукрозаводу. Вони організували тракторну бригаду, яка допомагала обробляти поля.
Значну роль у зміцненні колгоспу «Перше серпня» та інших господарств району відіграло створення у 1933 році Вороновицької МТС. Через рік вона вже мала 52 трактори, 37 молотарок, 150 сівалок, 22 двигуни. Вороновицька МТС була однією з передових на Вінниччині. У соціалістичному змаганні механізаторів перед вели тракторна бригада К. Будника, трактористи Т. Ничипорук і М. Полянський, комбайнер К. Петрук[4].
Для підготовки колгоспних кадрів у Вороновиці відкрили технікум соціалістичного обліку сільського господарства та районну колгоспну школу. В цих навчальних закладах здобували знання бригадири й ланкові та інші працівники колгоспів району.
Швидко розвивався Степанівський цукровий завод. Колектив підприємства гаряче підтримав змагання за ударну працю. На кінець першої п'ятирічки тут вже було 10 ударних бригад і 84 ударники. Питання продуктивності праці, впровадження госпрозрахунку, боротьба за зниження собівартості продукції, профтехнавчання, питання робітничого постачання та інші були в центрі діяльності комуністів заводу. Вже за два роки першої п'ятирічки колектив цукрового заводу,
