заки, селяни-втікачі, які освоювали землі південної Брацлавщини. Особливу мужність виявив Іван Підкова. На Поділлі він формував загони для боротьби з султанською Туреччиною. Його підступно схопили польські шляхтичі в Немирові й на вимогу турецького султана скарали у Львові 16 червня 1578 року. Козаки помстилися за Івана Підкову, знищивши чимало маєтків польської шляхти.
В середині XVI ст. польські феодали посилили наступ на Україну. За Люблінською унією 1569 року землі Брацлавщини переходять під зверхність Польщі. Тут було створено Брацлавське воєводство. На новозахоплені землі ринула польська шляхта. В її руках зосереджувались основні земельні володіння. Магнатові Конецпольському на Побужжі належало 740 сіл, 170 міст і містечок [1]. Величезні володіння мали також Потоцькі, Замойські, Любомирські, Синявські, Збаразькі, Четвертинські та інші магнати.
І на той же час майже половина селянства Поділля не мала землі, постійно жила в злиднях і нестатках. За переписом 1583 року, в Подільському воєводстві тяглих, які володіли землею, налічувалося 1190 дворів, неімущих (безземельних)— 1065. У північно-східній частині Брацлавщини безземельних селян було 50 проц.[2]. Дещо більша забезпеченість землею була на півдні Браплавщини, але тут через часті наскоки татар селяни не мали можливості нормально господарювати, зокрема вести зернове господарство, їм доводилося більше уваги приділяти тваринництву, рибальству та бджільництву. Частина населення займалася ремеслом: кравецтвом, шевством, ткацтвом, бондарством тощо.
На другу половину XVI — першу половину XVII ст. припадає економічне піднесення ряду міст. Швидко зростають Шаргород, Могилів, Літин, Янів, Межирів, Тульчин та ін. В 40-х роках XVII ст. на Брацлавщині було 122 міста й містечка. Великі магнати, володіючи переважною більшістю міст, були зацікавлені в їх розвитку і не заперечували, а нерідко й самі домагалися, щоб уряд визнав право на торги та ярмарки за їх містами. Потрапити в число міських мешканців деколи прагнули й самі селяни, бо їм надавалися деякі пільги. Крім того, за міськими оборонними спорудами вони знаходили захист від нападів татар.
Українське населення зазнавало ще й національного пригнічення, яке особливо посилилось після прийняття 1596 року Брестської унії. З метою насадження католицизму, полонізації українського населення у Вінниці, Барі, Немирові були відкриті єзуїтські школи, до яких вербували дітей українських феодалів і заможного міщанства. Ці школи одержували матеріальну допомогу від польських магнатів і шляхти. Для них споруджувалися великі будівлі, які обносилися кам'яними мурами з міцними баштами. Залишки таких мурів і досі збереглися у Вінниці.
Трудящі маси не мирилися з соціальним і національним гнітом, піднімалися на визвольну боротьбу. Велике заворушення селян на Брацлавщині мало місце в 1591 році. Воно виникло під впливом повстання запорожців на чолі з гетьманом реєстрових козаків Криштофом Косинським проти польської шляхти. Хоч це повстання було придушене, антифеодальна боротьба не припинялася, а, навпаки, переросла в масовий визвольний рух, який очолив Северин Наливайко. До цього руху приєдналися запорізькі козаки. Об'єднані сили повстанців у жовтні 1594 року прибули на Брацлавщину. Їх прихід ознаменувався виступом міщан Брацлава. Місцеві жителі, очолювані війтом Романом Тищенком, вигнали з міста ненависного їм старосту і всю польсько-шляхетську адміністрацію. Для придушення повстання королівський уряд направив на Брацлавщину нові військові підкріплення, але вони були розгромлені повстанцями на підступах до Брацлава. В листопаді того ж року повстанці оволоділи Баром. Тут була скликана козацька рада, яка звернулася до населення із закликом піднятися на визвольну боротьбу. Повстанці
17
