Міським самоврядуванням керували губернське правління і губернський магістрат. Запроваджені у місті нові органи проіснували майже без змін до 70-х років XIX століття.
Основу промисловості в першій половині XIX ст. складали кустарні промисли. Серед них головне місце належало кравецьким, шевським, ковальським майстерням. У місті існувало кілька дрібних промислових підприємств. Працювала суконна мануфактура, яка спочатку мала два верстати, що обслуговували 5 вільнонайманих робітників. У 1809 році на цій мануфактурі працювало вже 47 чоловік, а ще через сім років їх було 108. Завдяки технічному вдосконаленню підприємства і внаслідок поступового посилення експлуатації робітників протягом цих же восьми років випуск продукції збільшився у 6,5 раза[1]. У 30-х роках працювала фабрика вовняних виробів[2], невеличкі кустарні майстерні виготовляли екіпажі, мило, капелюхи, сальні свічки, переробляли тютюн та іншу сільськогосподарську продукцію. На окремих підприємствах налагодили виробництво шкіри й цегли. Дальшого розвитку набула торгівля. Тут продавалися хліб, сало, м'ясо, спирт, цукор, а також продукція місцевих кустарних промислів і підприємств. Серед товарів, що привозилися з центральних районів Росії, переважали текстиль і залізо. Періодично у Вінниці влаштовувалися ярмарки. 1852 року в місті нараховувалося 136 крамниць, 2 трактири і 35 шинків. За вісім наступних років у місті відкрилося ще 54 крамниці.
Поступово розширялася територія Вінниці. Але переважна більшість будинків споруджувалася з дерева. Для покрівлі їх в основному використовували солому, драницю і дуже рідко черепицю. В 1852 році із 1427 будинків кам'яних було 23. В 1860 році у Вінниці числилось півтори тисячі будинків, проживало понад 10 тис. чоловік. З них: 6606 міщан, 804 купці, 866 ремісників. За національним складом населення розподілялося: українців і росіян — 51,7 проц., євреїв — 35,3 проц., поляків 8,4 проц. та інших 4,6 процента[3]. Значне збільшення єврейського населення йшло за рахунок його переселення з Польщі.
Розвиток освіти й культури також відбувався повільно. В 1793 році тут відновила свою роботу братська школа. У 1814 році відкрили губернську польську гімназію. Вона мала бібліотеку, ботанічний сад та кабінети. Але гімназія проіснувала недовго. У зв'язку з польським повстанням в 1831 році її закрили. Після придушення повстання офіційною мовою стає російська, якою велося все діловодство, а також навчання в школах. У 1832 році у тих же Мурах відкрили Вінницьку російську гімназію. В 1847 році її перевели до Білої Церкви.
У Вінницькій гімназії в різний час навчалися передові діячі культури. Серед них — борець проти кріпацтва С. М. Олійничук, відомий польський поет Северин Гощинський, історик і лікар Йосип-Антоній Роллє.
Крім гімназії, у Вінниці існували приватна музична школа композитора Л. Козловського, два приватні жіночі пансіони та дві початкові школи для дітей заможних міщан. У 1860 році в місті було лише 5 шкіл. Працював театр. З медичних закладів функціонувала одна лікарня на 23 ліжка. Лікування було платне і стояло на низькому рівні.
Значно швидше почала розвиватися економіка міста і набагато активізувалося громадське життя після реформи 1861 року. Важливим стимулом цього розвитку було залізничне сполучення. З 1871 року, коли закінчилось будівництво Києво-Балтської залізниці, Вінниця сполучалася з Одесою, Києвом, Москвою, Петербургом. У 1873 році відкрито рух на залізниці Козятин–Здолбуново. Цим самим Вінницю було зв'язано із західними містами України і Польщею. Водночас швидко
