Героїчна боротьба руського народу проти татаро-монгольської навали врятувала Західну Європу від поневолення і кривавого монгольського ярма. К. Маркс називав владу Золотої Орди над захопленими нею країнами «брудом монгольського іга» і підкреслював, що воно не тільки «гнітило, але ображало і виснажувало саму душу народу, який став його жертвою».
В результаті татаро-монгольської навали посилився економічний і політичний занепад Києва і взагалі всього Придніпров'я. Посол папи римського до татарського хана, який проїжджав через Київ, писав, що «ледве існує там 200 будинків», а люди «перебувають у найтяжчому рабстві». Але він пише і про те, що, незважаючи на великі руйнування і винищення, життя у Києві продовжувалося. Тут були тисяцький і бояри, а також купці з різних країн Заходу і Сходу.
3. КУЛЬТУРА КИЄВА В IX–XIII СТОЛІТТЯХ
IX–XIII століття були періодом бурхливого розвитку древньоруської культури. Значна роль в цьому належала Києву — головному культурному центру Древньої Русі. В цей період на Русі широко поширюється писемність, освіта, що мали вирішальне значення для розвитку культури взагалі.
Прийняття християнства і створення монастирів на Русі сприяло розвитку писемності і зокрема поширенню книг. Проте необхідно відзначити, що писемність на Русі існувала ще задовго до прийняття християнства. Як свідчать матеріали, зокрема знахідки берестяних грамот у Новгороді і Смоленськ, писемність у Древній Русі була надбанням не тільки духовенства і вищих феодальних верств, але й у значній мірі ремісників, торговців і т. ін.
Від XI століття до нас дійшло лише кілька пам'яток писемності київського походження. Це рукописні книги на пергаменті, дуже добре оформлені художніми заголовними літерами, заставками, кінцівками та ілюстраціями. До таких зразків давньої руської книги належить «Остромирове євангеліє» (1056–1057 рр.), написане в Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира та «Ізборник Святослава» (1073 і 1076 рр.) — книга для домашнього читання родини князя Святослава Ярославича.
Письменство і література у Києві розвивалися у зв'язку з загальним розвитком культури і потребами освіти. В цей час значне місце займала перекладна література візантійського походження — богослужебні книги, агіографічні твори («Житія святих») та інші, а також поширені тоді філософські збірники і розважальна література («Александрія», «Повість про Акіра Премудрого» тощо).
Проте створювалась уже і оригінальна древньоруська література, що висунула ряд талановитих письменників. Серед них слід відзначити видатного древньо-руського письменника-публіциста Ілларіона, який відомий як автор знаменитого «Слова о законе и благодати», де розглядалося важливе філософсько-історичне питання про місце і значення Русі у світовій історії.
Визначними пам'ятниками і особливим видом літератури XI–XIII століття є літописи. Київське літописання всупереч літописанню удільних центрів, таких як Новгород, Чернігів, Галич, Володимир на Клязьмі та інших, зберігало загальноруську літописну традицію і проводило ідею єдності Русі. У XII столітті було створено найвизначніший твір літописного жанру «Повесть временных лет», що охоплює події від найдавніших часів до початку XII століття. Написав її печорський монах Нестор, який був автором багатьох творів, з яких до нас дійшли «Житіє Феодосія Печорського» та «Читання про згублення Бориса і Гліба». Уже в цих ранніх творах Нестор рішуче виступав проти княжої міжусобної політики, за єдину, об'єднану Русь. В літературі Київської Русі відображено й гостру політичну
35 3*
