Родючі чорноземні грунти являють собою величезне природне багатство. При правильній агротехніці вони дають високі врожаї всіх вирощуваних тут сільськогосподарських культур.
Рослинність в результаті діяльності людини зазнала великих змін. Степові простори скрізь розорано. Буйне різнотрав’я, ковила, типчаки та інші представники дикої флори поступилися місцем безкраїм полям пшениці, кукурудзи, соняшнику та інших сільськогосподарських культур. У природному вигляді, та й то дуже зміненому, цілинна рослинність збереглася лише по схилах балок, річкових долин і в Стрілецькому заповідному степу (Міловський район). Найбагатша на ліси є долина Сіверського Дінця. На решті території розкидані невеликі ліси байрачного типу. Інтерес становлять Кремінський ліс, а також лісні насадження в районі с. Городища Біловодського району, створені видатним російським грунтознавцем В. В. До- кучаєвим.
На просторах області, як і сусідніх з нею територій, ще недавно тваринний світ був значно багатший і різноманітніший. По різнотравно-типчаково-ковилових степах блукали цосяки диких коней — тарпанів, табуни горбоносих антилоп — сайгаків. Жили тут й інші великі тварини. Тепер їх нема. Рідкими стали типові представники степів — дрофи і стрепети, а байбаки лишилися тільки в Стрілецькому степу. Тепер тут найчисленнішими тваринами є ті, які пристосувалися до життя на відкритих, дуже розораних степових просторах в умовах сухого жаркого літа і малосніжної зими: ховрашки, мишовидні гризуни, їжаки вухаті і звичайні, землерийки, тушканчики, зайці-русаки та інші. З хижаків трапляються вовк, лисиця, тхір, єнотовидний собака, куниці лісова та кам’яна. У лісових масивах живуть косулі, олені та лосі, білки. З птахів найбільше поширені сіра куріпка, перепел, жайворонок, іволга, дрізд, мухоловка, кібець, яструб, боривітер і багато інших.
На сучасному вигляді природи області відображено вплив як природних процесів її розвитку, так і активної господарської діяльності людини. Природне середовище в умовах планової соціалістичної системи господарства сприяє успішній господарській діяльності і одночасно вимагає бережного ставлення до себе у відтворенні її багатств.
Населення області становить 2796 тис. чоловік[1] (6 проц. населення УРСР). За чисельністю населення вона стоїть на третьому місці серед областей Радянської України. За період з 1939 по 1967 рік число жителів у Луганській області зросло майже на один мільйон чоловік. Таке швидке збільшення чисельності населення пояснюється високими темпами індустріального розвитку області і високим природним приростом, який став можливим завдяки повсякденному піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду про неухильне піднесення матеріального добробуту і культурного рівня радянських людей.
Середня густота населення — 104 чоловіка на кв. км (у 10 разів вища від середньої густоти по СРСР). Луганщина належить до найгустіше населених областей Радянської України. Основні риси розміщення населення області зумовлюються географією її промислового виробництва. Близько трьох чвертей населення живе в правобережній, дуже розвинутій у промисловому відношенні частині області. Порівняно рідко населене сільськогосподарське лівобережжя. Села звичайно розташовані в долинах річок, рідше на вододілах.
У національному складі населення переважають українці — 57,8 проц. і росіяни — 38,7 проц. Тут живуть і працюють представники багатьох інших народів Радянського Союзу: білоруси, євреї, татари, молдавани та інші.
В містах і селищах міського типу живе 84,9 проц. всього населення, проти 65,8 проц. в 1939 році. В області 14 міст обласного підпорядкування, 20 міст районного підпорядкування і 98 селищ міського типу. Сітка міст і селищ дуже густа в індустріально розвинутому правобережжі, де вони часто межують одне з одним, утворю
- ↑ Тут і далі кількість населення дається на 1 січня 1967 р.
