довувати шахти. В серпні 1920 року на мітингу шахтарів Селезнівського рудника виступив голова ВЦВК М. І. Калінін, який закликав швидше відбудувати вугільну кочегарку країни[1]. На шахтах селища в 1920—1922 рр. самовіддано працював один з полків Української трудової армії, створеної за спільним рішенням Раднаркому РРФСР і Всеукраїнського ревкому від 21 січня 1920 року. Велику допомогу гірникам подав загін комсомольців і молоді Петрограда в складі 100 чоловік, що приїхав у 1923 році на відбудову Донбасу за закликом ЦК комсомолу[2].
Боротьбу шахтарів селища за відбудову господарства очолив партійний осередок, що налічував у лютому 1920 року 40 чоловік. Вірними помічниками комуністів були комсомольці. Осередок РКСМ був створений у 1920 році за участю члена РКП(б) з 1917 року Ф. І. Колоди та Парасковії Кузьменко, яка й очолила осередок. Комсомольці згуртовували навколо себе всю шахтарську молодь, провадили суботники по упорядкуванню селища.
В 1918 році в селищі відкрився Народний будинок.
У ньому проводилися робітничі збори, читалися лекції, діяли гуртки художньої самодіяльності. Змістовну роботу провадила створена молодіжна агітбригада «Синя блуза». Ентузіастами-синьоблузниками були комуністи, перші комсомольці, передова молодь. Одним з комсомольців-активістів був молодий шахтарський поет Павло Безпощадний, який у 1921 році демобілізувався з лав Червоної Армії.
В селищі розгорнулася велика робота по ліквідації неписьменності серед населення. У 1922 році було відкрито трудову семирічну школу, що розмістилась в двоповерховому будинку.
Завдяки самовідданій праці шахтарів, трудармійців та молодих посланців братнього російського народу вугільні підприємства селища протягом порівняно короткого часу були відбудовані. Вже в липні 1923 року шахти Селезнівського рудника виконали виробниче завдання на 136 проц. Вугільні підприємства були оснащені новим устаткуванням. В 1923 році на шахтах Селезнівського рудника працювало 4230 чоловік[3]. На цей час у селищі було створено рудоуправління ім. Паризької Комуни.
Ідеї XIV з’їзду партії, що проголосив курс на соціалістичну індустріалізацію країни, набрали свого втілення і в ділах шахтарів селища. В 1925 році тут почалося будівництво шахти № 25 (стала до ладу в 1927 році); у 1929 році була закладена шахта ім. XII річниці Жовтня (нині шахта «Україна»), яка стала до ладу у вересні 1935 року[4].
Пліч-о-пліч з радянськими людьми на будівництві нових шахт працювала група робітників-чехів, які приїхали у Донбас навесні 1931 року за трудовим договором. Двоє з них, комуністи Рудольф Юзефович Ясіок, спеціаліст з компресорних установок, та Емеріх Карлович Цедивода, згодом гірничий технік, начальник дільниці, в 1937 році, коли закінчився строк трудового договору, залишилися в нашій країні, прийняли радянське підданство і працювали на шахтах селища. Р. Ю. Ясіока у 1953 році удостоєно ордена Леніна.
Сотні шахтарів стали вчитися в технічних школах, гуртках, на курсах. Цього вимагало життя, нова техніка. В забоях застосовувались врубові машини, хитні кон-
