на антивоєнному мітингу робітників, закликав їх тісніше згуртовуватися навколо більшовиків.
Дізнавшись про перемогу збройного повстання в Петрограді, шахтарі рудника під керівництвом більшовиків приступили до створення місцевих органів Радянської влади. У листопаді в Катеринівці переобирається Рада робітничих депутатів у складі 80 чоловік. Було обрано виконавчий комітет з 25 депутатів, створено секції Ради: з питань праці, заробітної плати, охорони громадського порядку, кооперації, народної освіти, охорони здоров’я та санітарії, з житлово-побутових питань[1].
Встановлення Радянської влади в країні, у тому числі і в Катеринівці, проходило у впертій боротьбі з контрреволюцією, зокрема з козачими бандами генерала Каледіна. Для боротьби з каледінцями шахтарі Катеринівки на початку грудня 1917 року сформували загін червоногвардійців. Його командиром був шахтар О. Т. Пелехов, комісаром — робітник М. І. Строев. З допомогою Луганського комітету більшовиків червоногвардійці одержали 32 гвинтівки, 8 ящиків патронів[2]. Загін контролював залізницю Дебальцеве—Родакове. Вдень і вночі шахтарі-червоногвардійці несли в цьому районі патрульну службу, пильно перевіряючи кожний ешелон, що проходив, відбивали наскоки озброєних груп каледінців, які нападали на залізничні станції та робітничі селища. Згодом загін О. Т. Пелехова героїчно бився з ворогами революції на фронтах громадянської війни.
У квітні 1918 року Катеринівка була окупована німецько-кайзерівськими військами, в обозі яких прибула варта Центральної Ради. Після відходу в листопаді 1918 року окупантів варта залишалась у Катеринівці до 1919 року. З червня по грудень 1919 року селище знаходилось в руках денікінців, які встановили жорстокий режим грабежу і насильства.
Багато шахтарів Катеринівського рудника проявило героїзм у боротьбі за Радянську владу. Це, зокрема, І. І. Ніколаєнко, О. П. Решетняк, О. П. Кирпиченко, М. Я. Чирва, Є. М. Ситкін, І. А. Зінченко та ін. У жорстоких боях з ворогами героїчно загинули О. Т. Пелехов, М. І. Строев, С. С. Горчаков[3].
Відгриміли буремні роки громадянської війни. Шахтарі під керівництвом партійного осередку, що налічував у 1920 році 11 членів та 25 кандидатів партії, взялися за відбудову майже повністю зруйнованого рудника. У суботниках та недільниках брали участь всі жителі селища. Шахтарям Катеринівки допомагали робітники промислових підприємств Харкова, вони посилали гірникам спецодяг, лісоматеріали, різне промислове устаткування. Нерідко самі перебуваючи на голодному пайку, вони по-братньому ділилися з шахтарями продовольством. Все це викликало у гірників гаряче прагнення скоріше завершити відбудовні роботи, дати вугілля заводам і фабрикам.
Делегатом II Всеросійського з’їзду гірників, що відбувся у січні 1921 року в Москві, від шахтарів Катеринівки був учасник громадянської війни голова шахтного комітету профспілки В. І. Федоренко. Повернувшись у селище, В. І. Федоренко розповів шахтарям рудника про роботу з’їзду, який поставив завдання в короткий строк відбудувати вугільну промисловість. На шахтарського делегата величезний вплив зробив виступ В. І. Леніна на більшовицькій фракції з’їзду з доповіддю «Про роль і завдання професійних спілок». У дні роботи з’їзду гірники побували в Кремлі і сфотографувалися з В. І. Леніним.
Гірники Катеринівки відповіли на рішення II з’їзду трудовими досягненнями. На місці старого рудника наново було споруджено найбільшу в районі шахту № 10 ім. Артема. Шахтарі неухильно нарощували темпи видобування вугілля. Вже на кінець 1923 року на руднику видобувалося 300 т вугілля на добу. Гірники освоїли новий вугільний пласт, пробили другий стовбур, обладнали його двоповерховими клітями. Це дало змогу збільшити транспортування вугілля на поверхню.
