речну вагу, носять характер чисто-надвірній і не дають нам пізнати Степанову хлоп’ячу психіку.
Варто передрукувати в повній основі допис Прохора Ворона, уміщений в «Раді» 1907, ч. 158 (= 13 липня).
Все, що має такі чи инші відносини до якого-небудь уславленого чололовіка, який своїми вчинками зажив од широкого круга громадянства любови і прихильности, все це, — кожному звісно, — має свій інтерес. Через те я хотів-би поділитися з шановними читачами «Ради» де-якими вражіннями, які трапилося мені пережити, побувавши в с. Хомутинцях, батьківщині незабутнього С. В. Руданського. Хто з нас ще на шкільних лавках не зачитувався його втішними без міри, музикально складеними співомовками? або де тільки не чуть його пісень: «Повій, вітре, на Вкраїну», «Колір чорний» та инш..? Біографія-ж цього-ж поета така коротенька, так мало про нього розказує, що гріх було-б не розізнати од старожилів на батьківщині поета хоч що-небудь про його.
Маючи цей замір на думці, я цього літа якось і помандрував пішки у Хомутинці. Увійшов я в село. Так-собі не зовсім з бідних сіл, але й багацтва не дуже-то видко. Тягнеться через усе село широченька вулиця з малесеньким ставочком і містком посеред села. На південь од села видніються рядки тополів Голяківської економії гр. Гейдена, а на ліво його-ж ліс на доволі високих скалах, а внизу широченний став. Пейзаж не поганий. Я попрямував через головну улицю села, шукаючи школи. Коло височенької мурованої церкви недалечко я й найшов її. В школі, як виявилося, дочасно проживав дяк — молодий, риженький, з прищуленими очима і борідкою чоловічина. Познайомилися, стали балакати. Але раптом мене вразила одна штучка: на столі лежало знамените «Вѣче»[1].
— Це ви виписуєте? — не втерпів я, питаючись.
— Еге, — одказав мені дяк: — Славна газетка… Тільки чогось дуже жидів лає, — додав він з тривогою, примітивши мої на газету погляди.
— Ви самі вибрали її? — спитав я, буцім байдужісінько.
— Еге, сам, — одказав той спокійніще. Нічого собі! не дорога́ гла́вне…
— Гм!.. А батюшка, — що́ передплачує?
— Він, здається, «Русская Земля»[2]. Так, так.
— А учитель?
— Учитель нічого не виписує; дітей багато, й жінка-б чи дозволила-б.
