якої я нїколи не міг гаразд зрозуміти і яка менї видаєть ся наслїдком самих лише особистих ворожнеч, се певне, що з усеї тої сварнї Польща в разї повстаня не може обіцювати собі анї полків, анї оружя, анї гроший. А на скілько еміґрація може розумом, моральним впливом і творами допомогти Галичанам, про се найлїпше осудять самі Галичани. Та в усякім разї, якби в сих часах вибухло повстанє, лише кільканацять а може лиш кілька еміґрантів ледвоб здужало продерти ся туди.
IV. Еміґрація домагаєть ся грошевих запомог із краю на двоякі цїли: 1. На підпиранє загальної народньої справи, себто на висилку емісаріїв та дипльоматичних аґентів і т. и., на закупуванє оружя в випадку війни, словом, на полїтичні цїли; 2. на запомаганє незаможних у самій еміґрації. Запомоги першого рода на тепер непотрібні, і тяжко їх удїлювати, а ще тяжше добре їх ужити. Еміґрація подїляєть ся на богато партій, а яких кожда поступає инакше, а жадна з них не має за собою довіря всього народа, жадна не є законною репрезентацією народа. То хтож буде висилати дипльоматичних аґентів? Кому прислугує право висилати емісаріїв іменем народа? В теперішньому
