Сторінка:Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu/103

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Богунові козаки — Подоляни й Волиняни — рішуче не хотіли ставати до згоди, бо їхня країна мала підлягати полякам. Вони од себе посилали до Потоцького посланців з погрозами, що не стануть до згоди, як що поляки не згодяться на Зборовські умови. Але ніщо не пособило, і Хмельнщький підписав умову, власноручно убивши при цьому булавою кількох козаків, що у вічі лаяли його зрадником.

Після Білоцерковської згоди становище України стало далеко гіршим, ніж після Зборовської. Польські жовніри й драгуни стали на зиму по всьому Поділлю, Волині, Брацлавщині і по всій лівобережній Україні. Під захистом свого війська, туди зразу ж набігли польські пани й підпанки з своїми орандарями — жидами. Пани поодбирали у селян землю, що її селяни вже три роки орали, пооднімали худобу і всяке збіжжя, люто помщалися на своїх кріпаках і в кого знаходили зброю, того катували.

Завзяті Подоляни й Волиняни не хотіли коритися панам і лізти знову в те ярмо, що його вже три роки своєю кров'ю скинули. Вони збиралися у ватаги, переховувалися по лісах і звідти билися з панами, поляки ж, вхопивши таку ватагу, нещадно катували селян, вигадуючи на них такі муки, що, здається, й саме пекло того б не вигадало.

Одного ранку Богунові, що, стерявши через згоду гетьмана своє полкове місто Винницю, жив тепер в Умані, сказали, що до нього прибули земляки з Поділля. Богун вийшов на ґанок і з жахом поточився назад: двір був повен страшних примар. Тут