Сторінка:Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


хана, що саме тепер час вдарити на поляків, але саме тут і король, знаючи свое кепське становище, почав перемовлятися з ханом про згоду. Ханові того тільки й треба було: він взяв з короля сто тисяч червінців і зрікся своєї спілки з козаками й Хмельницьким.

Таким чином гетьман з козаками лишився сам поміж двома великими ворожими таборами і мусив потайно одвести козацьке військо далі од зрадливого спільника, а через кілька день зовсім пішов з Поділля за Буг.

Богун не дійшов з гетьманом до Бугу і повернув до своєї Винниці, але скоро до нього надійшли звістки, що татари палять села й беруть людей у неволю. Полковник кидався з своїм полком в усі боки, розганяючи татарські загони і визволяючи невольників, але мало що йому пощастило зробити, бо вся татарська орда у сто тисяч коней, розпорошилася по Поділлю й Побужжю, мов сарана.

Великий плач і стогін стали по Поділлю: татари ловили молодих дівчат та молодиць, парубків та чоловіків, в'язали їм за спину руки, прив'язували одного до одного і так гнали до Криму.

Тяжко зажурилися Богунові товариші, бачучи навкруг себе руїну.

— Тепер загине Україна — говорив Довбня. — Немає їй захисту ні з якого боку. Скрізь вона оточена ворогами.

Проте Богун з ним не згожувався.

— Ліпше знати, що навкруг у нас вороги, ані ж мати за плечима таких спільників, що потай-