Минув ще який час у сумному самотньому житті славного Винницького полковника. Тепер єдиною близькою до нього людиною лишився такий, як і він, старий побратим його Довбня. З ним Богун і жив в одній хаті і радився у справах. Час, що минув од смерти Марини, опріч журби за нею, дав старому полковнику ще багато прикрого. Польські пани, покладаючись на умову короля з Тетерею, посунули на Поділля, Богун же виряжав їх назад і по всіх сотнях свого полку сповістив, щоб не пускали панів на Вкраїну узброєною рукою.
Тетеря слав йому накази з погрозами, але Богун робив своє.
Тоді, щоб вгамувати упертого Винницького полковника, Тетеря прислав йому наказ їхати до Паволочі бути Паволоцьким полковником, Винницький же полк доручив слухняному своєму прибічникові.
Цей лукавий універсал Тетері вразив Богуна у саме серце і, коли б тільки була жива Марина, він напевне зовсім покинув би службу; тепер же, лишившись бурлакою, він не наважився покинути працю і з великим болем та нудьгою у серці мусив попрощатись з полком, що їм керував п'ятнадцять років, і їхати у Паволочь. Проте й там Богунові недовго довелося пробути, бо в осени він дістав наказ іти з усім своїм полком до Білої Церкви, бо як сповіщав Тетеря, Україна у спілці з Польщою починає війну з Московським царством, що порушило Переяслівську умову.
