перлині дорогій. Я примусом візьму тебе і повезу на Вкраїну.
— Ні, я не можу! я піду! — одповіла Марина вже рішучо і відкинулася од козака.
— А я візьму! — скрикнув Богун і вхопив дівчину на руки.
— Схаменися, божевільний! — почувся зза скелі голос, і могутня рука Хмельницького вхопила Богуна за плече.
— Я чув усе, — казав далі Хмельницький, — бо стежив за тобою. Чи ти ж поміркував про те, що вчинив би хан, коли б його нові спільники украли в нього жінку?
Руки у Богуна рознялися, й Марина стала на землю.
— Замісць помочі й спілки хан пішов би на нас війною разом з поляками і поруйнував би Україну до щенту.
— Немає за що помщатись ханові, — одповів Богун. — Я не грабую його добра, а хочу тільки вернути своє добро: свою наречену, що він у мене пограбував.
— Хоч може й твоя правда… — сказав Хмельницький, — але обміркуй же те, що я дав ханові у заставу все, що мені лишилося дорогого на світі. Я лишаю у Бахчисараї свого сина, надію свою — Тимоша… Ти хочеш згубити не тільки його й нас усіх, але й те, що я уладнав — спілку мою з ханом. Ти хочеш роздратувати хана і навіки лишити Україну в неволі.
Богун зблід на виду. Бажання щастя разом з
