Сторінка:Адріян Кащенко. Борці за правду. 1947.djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ні куля, ні шабля, ні інша зброя — говорила дівчина, припадаючи до циганки. — Адже ти зможеш це зробити. Як що ти любиш мене, Астарочко, то замов мого Івана.

— Як його замовити без його волі? Хіба от що: одріж свого волосся. Я те волосся замовлю, як сама знаю, і передам твоєму козакові. Як що він не забуде тебе й іншої не покохає, то носитиме те волосся на своєму тілові, а поки носитиме на собі — не візьме його ані куля, ані шабля, ані інша ворожа зброя.

Марина відрізала пасму свого волосся, і Астара понесла те волосся з покоїв, щоб ніхто не побачив, як вона буде його замовляти.

Ще через день після, того, коли Богун сидів у своїй хаті сумний та замислений, до нього увійшла Астара.

— Може ти не пізнав мене, славний козаче?… Я та сама, що зо мною до тебе виходила твоя наречена. Ось вона передала тобі на спомин про себе своє волосся.

Богун узяв до рук пасму мнякого, пахучого, чорно-золотого волосся любої дівчини. Сльоза набігла на око завзятого козака і, щоб не побачила тої сльози стороння людина, Богун повернувся набік і похапцем почав витягати з чересу червінці.

— Спасибі тобі, невідома жінко… — сказав він, опанувавши собою — Звеселила ти моє серце. Перекажи моїй дівчині, що поки життя мого, носитиму я її волося на грудях біля серця. Оті червінці ти візьми собі за те, що любиш беззаступну сирітку та вірно їй слугуєш.