сьогодня справді велика новина: сам хан збирається йти на війну.
Дівчина почала хвилюватися.
— Так, тепер скоро повинно те статись… Україна буде вільною, а я… я буду жінкою хана.
— Так воно повинно бути, моя дитино! Козаки разом із татарами вже й так перемогли поляків, а як ще прийде сам хан з ордою, то певно вони вже зовсім знищуть Польщу.
Глибока мука відбилася в очах дівчини, і вона кілька хвилин мовчала, далі ж, потишивши голос, соромливо звернулася до Астари:
— А про нього нічого не чула? Чи живий він?
— Євнух Гамид чув од Тимоша Хмельниченка, що з прибічників гетьмана вбито тільки Ганжу на герці під Пилявою, а Чарноту поранено під Замостям, та ще Перебийніс помер від пошести, а Богун та Нечай зажили собі великої слави!
— Слава Господеві! — зітхнувши промовила дівчина, а у голові її блискавкою промайнула гадка: „певно він носить моє волосся… а носить, то не забув!“
Увечорі того дня хан, ідучи гаремом, завітав до Марини. Дівчина покірливо його привітала й поцілувала у руку.
— Ну от, дитино моя… — ласкаво промовив Іслам Гірей, — тепер ти повинна бути певною, що я чиню те, що обіцяв: Туган бей по моєму наказу допоміг Хмельницькому визволити Україну з під польських панів, але король ще не хоче ставати до згоди з козаками і збирає нове військо. Щоб зреш-
