У місті Красному, де він зчепився з удесятеро дужчим ворогом, з усіх боків його оточили, і славний полковник загинув там у бойовищі з усім своїм полком, заживши собі невмирущої слави, як лицар і певний оборонець волі українського народу.
Через кілька день після кривавої ночі у Красному, поляки, так само несподівано напали й на Богуна у Винниці, але славний козацький ватажок не дався накрити себе мокрим рядном. Він заманив частину польського війська на лід річки Бугу і там потопив ворогів у зарані порубаних ополонках, від останнього ж війська одбивався у манастирі біля Бугу, аж поки гетьман надіслав йому помочі.
Побачивши, що поляки зрадливо почали війну і довідавшись, що король знову збирає на козаків посполите рушення, гетьман послав Джеджалія у Стамбул до султана просити помочі, а сам почав скликати козаків і поспільство, щоб знову всі, хто тільки має силу, ставали до зброї та збиралися до Чигирину. Проте на цей поклик гетьмана люди йшли вже не з таким захопленням, як позаторік. Вони не вспіли відпочити, а у богатьох навіть не позагоювалися ще порази з часів попередньої війни.
По весні Хмельницький рушив з військом із Чигирину, а спільник його Іслам Гірей під той же час рушив з ордою з Бахчисараю.
Позаду татарського війська у обозі їхало два ридвани, заграбовані колись татарами у Польщі. Одни із ридванів був для хана, хоч той і мало коли сідав у нього, а здебільшого їхав верхи з мурзами, у другому ж ридвані їхали Марина з Астарою.
