жок скоро притиснув їх до болота, і вони пішли в ростіч.
Одігнавши ворогів, Богун знову вернувся до гребель і звелів придержати комонних козаків, а раніше перетягти всі гармати та пропустити піше військо. За який час перетягли всі 58 годящих гармат, а 23 попсованих покинули. Слідом за гарматами посунулися піші козаки, а перед світом рушили й комонні. Богун, доручивши переднє військо Джеджалієві, сам був ввесь час біля гребель, доглядаючи, щоб козаки не товпились і не попсували гребель.
Світом до Богуна наблизився Влучко.
— Що ж це ти, гетьмане, покинув військові корогви?
— Ні, — одповів Богун, — запорожські корогви я всі побрав, а ті, що жаловані нам польськими королями, покинув умисно, бо негодиться нам шанувати корогви того, з ким воюємо. Нехай ворог наш, король, бере їх собі назад.
— Владика ще лишився у таборі! — обізвався до Богуна полковннк Пушкаренко, переходячи греблю з своїми полтавцями.
Богун послав за митрополитом, але той одмовився йти, сказавши, що перейде греблю останнім.
Поспільства Богун ще не переводив, бо світом на переді знову почулася пальба, і там потрібне було добре узброєне військо.
Давно вже встало сонце, але був туман і в головному ворожому таборі досі не знали про те, що Богун уже виходить з усім військом. До десятої