чилися позад байдаку й, перестрибуючи колесом одна через одну та плескаючи по хвилях своїми дебелими, риб'ячими хвостами, билися поміж себе за хліб.
Багато ще дивного бачив Василь за ті дні, поки козаки пливли морем: а пливли вони, не поспішаючись. Зараз за Очаковом кошовий підвернув до берегу й отаборився на ніч біля Тилигульського лиману. Звідціля він їздив до Очаківського паші, щоб перебалакати з ним про дальніщу подоріж запорожців і попросити, щоб турки й татари не чинили ніякої шкоди тим запорожцям, що з Калниболоцьким та Бахметом простували степами.
На другий день усе військо їло борщ з яловичиною та ще й заїдало печеним маханом[1], бо очаківський паша дуже зрадів, почувши, що запорожці вже не вороги туркам, і подарував на військо десять телиць та сотню валахів.
Зпід Очакову запорожці перепливли до турецької фортеці Хаджібею[2] й там кільки день дожидали Бахмета, а, не діждавши, лишили на пересипу Хаджібейського лиману залогу, самі ж попливли до Аккерману, бо в ньому пробував найстарший турецький паша.
Через кільки день запорожці повернули з моря в лиман річки Дністра й отаборилися біля нього на високому березі. Тут військо мало стояти довгенько й, зважаючи на те, кошовий загадав козакам напинати з парусів намети, копати кабиці, виробляти відра, вагани, діжки й усе, що потрібно для житла.
Аккерманський паша був ще добріший за Оча-
