Сторінка:Адріян Кащенко. Під Корсунем (1919).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


І.

Багато подій з минулих часів життя України бачив Корсунь. Невелике те місто тепер, невелике воно було й за часів козаччини, а проте багато важило в житті Ухраїни через те, що стояло в осередку козачих земель і до того — на битому шляху з запорожської Січі та Чигрина на Білу Церкву, а далі на Київ, Львів та Варшаву.

Через той битий шлях Корсунь зазнавав багато лиха, бо як тільки татари набігали на Київщину, або Білу Русь, то вже вони не минали Корсуня: у пізніші ж часи, коли почалася боротьба України з Польщею, Корсунь не один раз переходив з рук до рук.

Скільки то разів Корсунь було руйновано й випалювано до останньої хати, так того ніхто й не блічив би, а все ж таки після всякого руйнування люде, що переховувалися під час руїни по лісах та байраках, знову збіралися до своїх зруйнованих осель і відбудовували їх вдруге, бо дуже вони любили свою рідну крутоберегу Рось та свої кучеряві садки й зелені левади, що широким килимом стелилися до Росі у захпстному куті річки.

За тих часів, що про них піде наше оповідання, себ то за часів великого руху українського народу під приводом Богдана Хмельницького, у Корсуні було не менше, як сот три хат та дві незеликі церкви: на високому ж клині, що Рось обмивала з трьох боків, стояв невеликий замок, збудоваїшй власником Корсуня Вишневеньким.

Край міста, недалеко від Росі, стояла причілком до вулиці хата реєстрового козака Цимбалюка. Та хата була великі, під