|
|
Микола Чернявський.
|
До піснї.
О пісне блаженна! О пісне крилата!
Несись над землею, дзвени і зови
До сьвіту, до сонця із темряви брата,
Надїю у серцї йому оживи!
Сумує безсмертна душа чоловіча,
Немає їй сонця, просьвітку нема, —
Збуди-ж її, сило пісень чарівнича,
Скажи, що сьвіт божий — не склеп, не тюрма!
Хто в силї скувати на душу кайдани?
Хто дух наш безсмертний згасити здола?…
О пісне небесна! Розвій же тумани,
Хай дня не змагає зрадлива їх мла!…
|
|
Шляхи.
Не стрінуть ся в-друге широкі шляхи,
Якими в життя ми вихо́дили в ранцї;
Кляли ся усї ми, як ті женихи,
До смерти годити єдиній коханцї;
А лиш розійшли ся — покинули нас
Всї думи високі й заміри в той час!
На иньші шляхи нас життя відзиває,
По свойому кожен свій вік проживає,
У кожного небо і сонце своє,
А спільний ключ правди засох і не бє.
| |
