Ця сторінка ще не вичитана
Олександер Маліцюий.
МАМО, МАМО...
В вечірню, тихую годину Через Сикстиньску на долину Домів із Пінчя ми вертали, На сходах паньскої палати Сидїла в чорних дахах мати, А на.руках синка держала. Чорнїйша землї була мати... А синї очка у дитяти Сьміялись, а нїжна рука Простягалась до хідника, Куда йшли люди. Мати плакала, Ідуть пани. В ситих висках Розсїв ся блеск, а на устах Закрашених усьміх ся грає - А дитя ручку простягає, А мати плаче. - Пани минають Мерщій убогих і позирають В противний бік на пишні дами. Дитятко тулить ся до мами, А мама? - плаче... Мамо! мамо! Доки розпуки ти слезами Зимний мрамор будеш зливати? А сина свого. Херувима, З тими голубами очима, До зьвірів руку простягати Будеш учила? мамо, мамо...
Рим, 1901.
