клїтками одсахнули ся. Дїти з переляку почали кричати, дами споглядали на двері…
Аптекар Безюке вислизнув, кажучи, що він іде за своєю рушницею. Тим часом поволї вигляд Тартарена трохи піддав відваги. Спокійний, високо піднявши голову, відважний Тарасконець повагом обходив шатро, пройшов не спинившись перед балїєю з тюленем, з призирством кинув оком на довгий желоб повен вжівок, в котрім боа споживав своє сире́ курча і нарештї спинив ся перед клїткою лева… Страшне і урочисте побаченнє! Лев з Тараскону і Лев з Атлясу оден проти одного. З одного боку Тартарен стояв, виставивши одну ногу вперед і обпершись обома руками на свою рушницю; з другого боку лев, лев велетенський, простяг ся на соломі, прищуривши очи, мляво спустивши свою страшну руду гриву на проостягнені передні лапи… Обидва спокійно дивили ся один на другого.
Дивна річ! Чи то рушниця змінила йому настрій, чи він почув ворога своєї раси, тільки Лев, котрий досї дивив ся на Тарасконцїв погордливим поглядом господаря, проводячи по них очима з голови до ніг, сей самий лев раптом розсердив ся. З початку він насупив ся, глухо загарчав, випустив свої пазурі, простягнув лапи; потїм підвів ся, витягнув голову і потряс гривою, одкрив свою величезну пащу і страшенно заревів просто на Тартарена. Йому відповів крик переляку. Тараскон збожеволїв і прожогом кінув ся до дверей. Всї: жінки, дїти, робітники, стрільцї до шапок, навіть славний комендант Бравіда… Оден тільки Тартарен з Тараскону не рушив ся… Він був там, відкритий і рішучий, перед клїткою, з сяйвом на очах і з тою своєю страшною згірдливою посмішкою, котру знало цїле місто.
Трохи згодом, коли стрільцїв до шапок трохи заспокоїв його вигляд і міць граток, вони
