ний чоловік гадав, що йому марить ся у снї. Йому уявлялось, що він зветь ся Сінбад Моряк і що він блукає в однім з тих фантастичних міст, про котрі оповідається в „Тисяча й одній ночи“.
Зір губив ся серед метушні щоглїв і кодолїв, котрі перехрещували ся між собою у всїх напрямках. Хорогви всїляких країв: російські, грецькі, шведські, туніські, американські… Кораблї, стоячи на пристанї, попідіймали вище греблї свої бушпріти неначе ряд багнетів. Під ними виднїли ся наяди, богинї, Богородицї, і инші розмальовані деревляні різьби, котрі давали імя кораблям. Все се було згризене морською водою, покалїчене, облїзле, заплїснявіле. Від часу до часу між кораблями проривав ся кавалочок моря, неначе велика муарова хустка заплямлена оливою…
Скрізь метушня щоглів, безлїч чайок, котрі робили чудові плями на блакитнім небі, скрізь юнги, котрі перекликали ся між собою на всїх мовах.
На пристани, серед потоків зелених, густих, чорноватих покритих олїєм і содою, котрі текли з миловарень, метушили ся гурти митників, коміссіонерів, і ріжних готелєрів зі своїми кабріолетами запряженими маленькими моторними кіньми.
Торговлї з дивними виробами, закопчені димом бараки, в котрих моряки варили собі їсти, продавцї люльок, торговцї мавпами, папугами, шнурами, полотном на паруси, фантастичні старорічні крамницї, де виставлено всяку мішанину: старі гармати, незграбні золочені лїхтарнї, старі прилади корабельні, старі беззубі якорі, стара снасть, старі бльоки, старі рупори морські, люнети з часів Жана Барта, або Діґіо-Труена.
Торговки мушлями і черепашками поприсїдавши голосно вихвалювали свою черепашню.
Моряки носили ся з своїми смоляними горшками, з паруючими казанками, або з великими
