погляд вона здала ся тарасконцеви меньшою і грубшою від тої, яку він бачив на омнїбусї… Але ж справдї чи се була та сама? Але се підозріннє пролетїло тільки через мозок Тартарена, як блискавка.
Дама була така гарна з своїми голими ногами, з своїми пальцями, пухленькими, обсаженими перстнями, вся рожева, нїжна, а під її корсеткою з вишитого золотом сукна, під квітками її вишиваного одягу почувала ся особа любяча, трохи пестлива, ласа на втіхи і зо всїх боків кругленька. Янтарна рурка від курильні курила ся в її устах і обволїкала всю її вінком жовтявого диму.
Увійшовши, тарасконець поклав одну руку на своє серце, і поклонив ся їй найбільш по мавританському як міг, крутячи своїми запухшими, закоханними очима… Байя глянула на нього нїчого не сказавши; потім, залишивши свою янтарну люльку, повернула ся назад, закрила голову руками, так що видно було тільки її білу шию, і було чути дрібний сміх, подібний до брязькоту перел, в мішочку.
Коли ви зайдете коли-небудь у вечері посидїти до альжерських каварень горішнього міста, ви почуєте ще й нинї, як маври балакають між собою, підморгуючи і підсміхаючись, про якогось відомого їм Сідї Тартрі бен Тартрі, поважаного й богатого европейця, котрий от уже кілька лїт перед сим мешкав в горішнїх кварталах з одною маленькою тутешньою дамою, що звала ся Байя. Сідї Тартрі, котрий лишив по собі такі веселі спомини в околицях Касбага, як легко догадати ся, був нїхто инший, як наш Тартарен… Ну і чогож ви хочете! В житї святих і героїв,
