ба, навіть і зовсїм не треба голови. Вистачить одного кепі, одного гарного ґальопованого кепі, котреб сіяло на кінцї доброї палицї, як шапка Ґеслєра.
Розмовляючи собі таким чином і фільозофуючи, караван телепав ся потрошку своєю дорогою.
Бо сі носильщики перескакували з каміня на камінь і перегукували ся мавпячими голосами.
Ящики зі збороєю звенїли.
Рушницї тільки полискували на сонцї.
Тубольцї проходячи мимо, перед маґічним кепі вклоняли ся до землї…
З заду, на валах Мілянаха, араб начальник бюро, котрий похожав собі з своєю дамою в прохолодї, почувши сї незвичайні вигуки, і побачивши зброю вилискуючу між деревами, на хвилинку замислив ся, потім велїв спустити підйомний міст, бити трівогу, і оголосив в містї зараз же стан облоги.
Добрий дебют для каравана!
На жаль, перед вечером справа трохи попсувала ся. — З Неґрів, що несли речи, одного схопило на кольки, бо він зїв аптичного спарадрапу — Другий упав на край дороги упившись камфорним спіртом. — Третїй, той, що нїс дорожнїй альбом, підохочений позолоченими бляшками замка і переконаний, що в ньому заховані скарби Меки, побіг в Сахару, що мав духу… Прийшло ся тільки розвести руками… Караван зупинив ся, і почав нараду в ріденькій тїни старої фіґи.
„Я гадав би“, сказав князь, пробуючи але без успіху, розварити кавалочок пеммікану в удосконаленій кастрюлї з потрійним дном, „я гадав би, що з сего вечера ми відпустимо носильщиків неґрів… Тут недалечко арабський ринок. — Ми трохи затримаємо ся там і закупимо скілька віслюків…
Нї!.. тільки не вислюків!.. жваво перебив великий Таратарен, котрий при споминї про Нуаро зразу весь почервонїв.
