Проказавши це, m-r Сар'єт знову замовк, замислившись над справою погрому своєї бібліотеки.
— З другого ж боку, — почав знову абат Патуйль, — як що треба було в цій каплиці показати приклад святого ангольського гніву, то маляра, що, наслідуючи Рафаеля, представив тут, як післанці неба карають Геліодора — треба похвалити. З наказу царя Сірії Селевка Геліодор явився до храму однімати зібрані там багацтва. Але тут зустрів і вразив його ангол у золотому панцері на роскішно вбранім коні. Двоє инших анголів пособляли йому з бичами. Геліодор упав на землю, як показує нам оттут добродій Делякруа, і був укритий темрявою. Справедливою й спасенною річчю було б скрізь поширити цю картину в науку комісарам республіканської поліції і безбожним агентам скарбу. Розуміється, Геліодори завжди будуть, але хай же вони знають, що кожного разу, як вони накладатимуть руку на майно церкви — добро вбогих, анголи битимуть їх бичами і сліпитимуть їх. Я хотів би, щоб цю картину, або ж, краще, ще могутнішу композицію Рафаеля, було одбито невеличким форматом в усіх фарбах і як найчисленніше поширено через школи.
— А мені ці машини не до вподоби, — зіваючи озвався зі свого боку Моріс. — По-моєму, вже Матіс і Метцінгер кращі артисти.
На цю заяву ніхто не звернув уваги, а дядько Ґінардон почав зі своєї драбини глаголати:
— Тільки примітиви могли зазирнути на небо. Справжня мистецька краса могла жити лишень
