А чи не відомо, Зенетомісе, в якій країні, під яким ім'ям і в якому чарівному образі живе тепер ця вічно відроджувана Гелена?
Треба бути дуже мудрим, щоб викрити таку таємницю. А мудрости, Калікрате, не дано поетам, що живуть у грубому світі форм та втішаються, як діти, звуками та нікчемними образами.
Бійся образити богів, нечестивий Зенетомісе! Поети їм любі. Перші закони у віршах проказали самі безсмертні, і віщування богів це поеми. Гімни приємні для небесних вух. Хто не знає, що поети є провісники і ніщо від них не заховано? Я сам поет, уквітчаний лаврами Аполона, і я викрию вам останнє втілення Евної. Вічна Гелена коло вас; вона нас бачить, а ми — її. Дивіться на жінку, що злягла ліктями на подушки свого ліжка, таку прекрасну й задумливу, якої очі повні сліз, а губи — поцілунків. Це вона! Чудова, як у дні Пріяма та квітучої Азії, Евноя зветься тепер Таїс.
Що ти кажеш, Калікрате? Наша люба Таїс знала Паріса, Менелая та ахейців, що бились коло Іліона! Чи велика-ж була, Таїс, троянська коняка?
— Хто там згадує про коняку?
— Я надудлився, як тракієць[1], — гукнув Херей. І покотився під стіл.
