Перейти до вмісту

Сторінка:Анатоль Франс. Таїс. 1927.pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

оздоб за болячки та рани. Так справджувались слова пророка, що мовив: «Пустиня вкриється квітками».

Серед мешканців цієї святої Тебаїди[1] де-хто присвячував свої дні аскетизмові та спогляданню, а инші заробляли собі на прожиток, плетучи кошики з пальмового лика, або наймались до сусідніх хліборобів на жнива. Погани неправдиво закидали, що є серед них і злодії, що разом із кочовими арабами грабують каравани: ці ченці справді зневажали багатство й запашність їхніх чеснот повставала до неба.

Янголи, подібні на юнаків-подорожніх із ціпком у руках, відвідували братства, а демони, прибравши вигляд етіопів[2] або тварин, блукали круг самітників, щоб спокусити їх. Коли ченці з глечиками йшли вранці до джерела по воду, то бачили на піску сліди сатирів[3]. Справді, з духовного погляду, Тебаїда була полем бійки, де весь час, найбільше вночі, точилась дивна боротьба між небом і землею.

Аскети, що легіони проклятих на них скажено нападали, оборонялись, за божою допомогою, постом, каяттям та вмертвінням тіла. Часом штихи чуттьових бажань картали їх так жорстоко, що вони вили з болю, і їхні зойки зоряними ночами нагадували нявкання голодних гієн. Так бувало тоді, коли демони з'являлись їм під різними дивними формами. Демони насправді гидкі, але вони часом прибирають зовнішньої краси, що ховає їхнє внутрішнє єство. І аскети з Тебаїди жахаючись бачили в своїх келіях малюнки втіх, незнаних навіть невірним сласникам. Але, маючи хреста на собі, вони не піддавались на спокусу, і злі духи, прибравши знову свого справжнього обличчя, ішли геть на зорі, повні сорому й гніву. Часто-густо траплялось на світанку здибати якого з них, що тікав, геть заплаканий, і відповідав на питання:

 
  1. Тебаїда — один із трьох країв давнього Єгипту, Горішній Єгипет. Пустиня, що на захід цього краю, й була оселею першим християнським ченцям.
  2. Етіопія — давня назва земель, що лежали на південь від Єгипту.
  3. Сатири — другорядні грецькі божки, супутники Бахуса (див. прим. до ст. 45). Їх уявляли з людськими обличчями, але з гострими, як у тварин, вухами, ріжками на голові й цапиними ногами.