у якому місці ти пробуваєш, не поспішай кидати його, щоб відвідати инше».
— Брате Палемоне, чи не добачив ти чого поганого у намірі, що я замислив?
— Хай-бог мене боронить, любий Пафнутію, від підозри на наміри мого брата. Але наш пан-отець Антоній казав ще: «Риби, викинуті на беріг, знаходять там смерть, так і ченці, що кидають свої келії та єднаються із світськими людьми, ухиляються від добрих намірів».
Промовивши так, старий Палемон надушив ногою в землю лезо лопати і став ревно копати грунт круг фігового дерева, обтяженого плодами. Коли він копав, через тин, що оточував садок, хутким скоком перемайнула антилопа, зашарудівши листом; вона спинилася, здивувавшись і стурбувавшись, і жижки їй затремтіли; потім двома скоками вона дісталась старого й схилила тоненьку голівку своєму приятелеві на груди.
— Хай благословен буде бог у антилопі з пустині, — мовив Палемон.
Він пішов до своєї хижі разом із легеньким звірем, виніс чорного хліба, й антилопа його спожила з Палемонової долоні.
Пафнутій лишився якийсь час задуманий, втупивши очі в каміння на шляху. Потім він поволі посунув до своєї келії, обмислюючи те, що допіру почув. Розум його мав велику працю.
— Цей самітник, — казав він сам собі, — добрий порадник, бо дух розважливосте панує в ньому. І він непевний що-до мудрости мого наміру. Проте, з мого боку, було-б жорстоко лишати Таїс у лабетах диявола, що захопив її. Хай-же бог мене просвітлить і напутить!
Посуваючись шляхом, він побачив пташку, спійману в сільце, що мисливець розкинув на піску;
