Тому ті, хто посідає правду, повинні ширити її обережно.
— Прощай-же, — сказав він, — нещасний Тімокле!
Він глибоко зідхнув і поновив уночі свою побожну подорож.
Ранком він побачив ібісів, що нерухомо стояли на одній нозі аж коло річки, що відбивала їхні бліді та рожеві шиї. Верби розкинули в далечіні своє ніжне, сіре листя; журавлі летіли ключем по чистому небу, а між очеретами лунав крик невидимої чаплі. Ріка котила за обрій свої широкі зелені води, де снували паруси, мов пташині крила, а скрізь на березі закохано споглядали себе в воді білі будинки; ген над водою кублилась легенька пара, а з тіни островів, обтяжених пальмами, квітками та садовиною, виринали галасливі хмари качок, гусей, чиринок та червонокрильців. Ліворуч густа полонина простягала до пустині свої луки й сади, що тремтіли від радости, сонце золотило колосся, і плодючість повставала з землі золотистим пилом.
Побачивши це, Пафнутій гукнув, упавши навколішки:
— Будь благословен господь, що годив моїй мандрівці! Ти, що розсипаєш росу на фигові дерева в Арсіноїтіді[1], мій боже, прихили ласку свою до Таїс, що ти створив її не з меншою любов'ю, ніж степові квітки та садові дерева. Хай розквітне вона з моїх заходів, як кущ запашних троянд у твоєму славетному Єрусалимі.
І що-разу, як він бачив квітуче дерево чи блискучу пташку, — він думав про Таїс. Так, ідучи далі ліворуч річки плодючими й людними краями, він за кілька день дійшов до Олександрії, що греки її прозвали позолоченою красунею. Минула тільки година від початку дня, коли він уздрів із височини горба
- ↑ Арсіноїтіда — назва кількох міст на Сході, в тому числі одного й у Єгипті, від імени Арсіної, дочки грецького правителя Птоломея I, що дістав намісництво в Єгипті після смерти Олександра Великого (323 р. перед р. х.), прикрасив і зміцнив Олександрію та поклав основу славетному олександрійському Музеєві, центрові наукового й культурного життя, з великою книгозбірнею (коло 700.000 сувоїв).
