позбавленим дійсности. Певно, що воно йде від диявола.
Він так міркував, бо вмів відрізняти сни, що посилає бог, від тих, що навіюють злі духи. Таке відрізнювання дуже корисне самітникові, що ввесь час живе серед видив, бо, уникаючи людей, неодмінно здибується з духами. В пустині повно привидів. Коли прочани приступили до зруйнованого палацу, де відокремився святий пустинник Антоній, вони почули такий крик, мов той галас, що розлягається на міських перехрестях святковими ночами. То так кричали дияволи, що спокушали святу людину. Пафнутій пригадав цей пам'ятний випадок. Він пригадав ще й святого Івана Єгипетського, що диявол його протягом шістдесятьох років хотів спокусити на всілякі принади. Та Іван переборював хитрощі пекла. Проте, одного дня біс, прибравши людського вигляду, ввійшов до печері славетного Йвана та мовив йому: «Іване, постуй іще аж до завтрього вечора». І Йван, гадаючи, що чув янгола, скорився бісовій мові і постував наступний день до вечерні. Це була єдина перемога, що князь темряви одержав над святим Іваном Єгипетським, але ця перемога дріб'язкова. Отже, не треба дивуватися, що Пафнутій відразу-ж збагнув брехливість видива, що мав був уві сні.
Тим часом як Пафнутій лагідно докоряв богові, що той віддав його на поталу дияволам, юрба людей, що сунули лавою, почала штовхати й захоплювати його. Він уже одвик від міської ходанини й хилявся між перехожих, мов інертна маса, та трохи не дав сторчака кілька разів, заплутавшись у бганках своєї туніки. Бажаючи знати, куди сунуть усі ці люди, він запитав у одного з них, чому вони так поспішають.
