повернемо розмову на науку, що він визнає, цеб-то науку про розпятого Ісуса. Що-до мене, то я якнайрадніше на це пристаю, бо ця наука цікавить мене числом та різноманітністю алегорій, що їх у собі має. Коли в ній буква має приховану рацію, то вона повна правди; і я вважаю, що християнські книжки рясніють божественним об'явленням. Але я не можу, Пафнутію, надати такої вартости іудейським книжкам, їх надхнув не божественний дух, як то кажуть, а злий геній. Яве[1], що їх створив, був один із тих духів, що населяють підземний світ і спричиняють більшість тих лих, що через них ми страждаємо; але він переважав їх неуцтвом та люттю. І навпаки, змій із золотими крилами, що оповивав дерево знання своїми блакитними кільцями, був створений із любови та світла. Отже, боротьба між цими двома силами, — світлою та темрявною, — була неминуча, і вона вибухнула за перших днів світу. Бог тільки почав відпочивати, Адам та Єва, перший чоловік і перша жінка, жили щасливі й голі в едемських садах, коли Яве задумав, їм на лихо, керувати ними самими та всіма поколіннями, що їх Єва вже носила в своєму чудовому череві. Як він не володів ні циркулем, ні лірою та не знав теж ні науки, що наказує, ні мистецтва, що переконує, — то він жахав цих бідних дітей потворними появами, вередливими погрозами та громовими ударами. Адам і Єва, почуваючи над собою його тінь, тислись одне до одного, і їхнє кохання міцнішало від страху. Змій мав жаль до них і постановив їх навчити, щоб вони, посідаючи знання, не піддавалися на брехні. Цей замір потрибував надзвичайної обережносте, а кволість першої пари людей робила його майже безнадійним. Проте, добродійний демон його спробував. Без відому Яве, що намагався все бачити, хоч погляд його насправді був не досить прозірний,
