Сторінка:Андрій Чайківський. Козацька помста (1919).djvu/51

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Ця сторінка вичитана

49

характерника, й бояться мене. Хай буде й так, я їх не чіпаю, з людьми не живу, хіба візьму, коли трапиться, яку сироту та в люде виведу.

 — Чого-ж тебе знахорем та характерником прозвали?

 — А от чого. Я зілля знаю та людям помагаю. Вони часом, як біда прикрутить, заходять таки до мене за порадою.До того в мене кіт чорний є, а се вже, кажуть, непремінно чорт. Кота я мушу держати, бо мишва всю мізерію-б мені рознесла. А чорний кіт кращий, нім білий, бо вночі його миш не добача.

 — Так ти, діду, залишиш у себе мого хлопця?

 — А вже-ж, коли казав, то й лишу. Та ти казав мені вчора, що хлопця захопив, щоб помститися за батька. Чи така твоя вся помста буде?

 — Ти ще не догадуєшся? Хочу з його виховати завзятого козака, а тоді пущу його на панів. Подумай: освоєне вовченя на вовків пустити...

 — І се мені годиться знати. Значить, має вийти козак завзятець. Значить, треба йому змалку одкрити очі на ті кривди, яких український нарід від них зазнає.

 — І виробити йому вдачу, щоб ніколи від козацтва не відскочив за жадні скарби світа, хоч би й дізнався, з якого гнізда він птиця...

 — Тебе я добре зрозумів, так і робитиму...

 — Ми завтра поїдемо.

 — Чого вам так спішно? — Посидьте трохи, відпочиньте, підживіться трохи, а то висохли, мов хорти.

 — Таки, діду, поїдемо. Колись, може, й вернемось.А коли-б нам прийшла скрутна година й не було-б де сховатися, тоді приїдемо, хоч палицею гони А тепер ми тобі лише заважаємо та робити не даємо.

 — Коли ви про роботу згадали, так добре. Щоб даремно хліба не їли, скосіть мені леваду...

 — Коли так, то лишаємося та відробимо тобі, діду...

Правда, Максиме?