Василь Іванович полапався за свої віжки). А село — це цілковитий розбишацький табір, де в кожнісінькому куточку сидить гайдамака й де порядній людині треба і до вітру сідати неодмінно із заряженою ґвинтівкою… Може, скажете, неправда?
Інструкторська колегія, потупившись, слухала промову. Василь Іванович так скінчив її:
— Тепер кооперація — шлях до комунізму. Дайош, братець, сало! А коли ви цього не розумієте і ще не сиділи в „підвалі“, то посидите, а, може, хто хоче в „штаб Духоніна“, то я дам перепустку…
Наган під тужуркою так і просився під ніс інструкторській колегії. Але охочих до „штабу Духоніна“ і в „підвал“ не знайшлося. Вся райспілка ходила перед Василем Івановичем навшпиньках, а інструктори носились по своїх районах, складаючи звіти та баланси про становище споживчих та сільсько-господарських товариств.
