пригнічених, революційний настрій та свідомий осуд відсталости. Вміння подавати в цікавій формі невеличкі епізоди то з фронтового побуту („Сочевиця“, „Служба божа“, „Мати“), то з життя бюрократичної канцелярії („Цвіркун“), спричинилося до того, що більшість його оповідань з 1923 р. друкувалося в „Прожекторе“, „Огоньке“, „Красном воине“ (часопис), а також зб. „Горн“ 1925 р. (уривки з опов. „Ткачихи“), а деякі з них вийшли збірочками у вид. „Кругу“, „Гудка“, 1925 р.), додатком до часопису, з тир. 50.000, а також „ГИЗ'а“ (1926 р. „Ночь в саду“). Це були переклади з української мови. У Київі вийшла його збірка оповідань у видані „Чехослава“, 1918 р.
Письменник не стояв на місці і згодом перейшов до складніших речей, зберегаючи свою попередню настроєність — давати гумор крізь сльози з прихованою симпатією до ображених. Коли 1925 р. журнал „Черв. Шлях“ оголосив конкурс на белетристику, К. А-ко надіслав оповідання „Мироносниці“, що воно й одержало похвальний одзив. У ньому автор бере село, що він його добре знає, у виявах старого релігійного побуту за новітніх часів. Баба Вівдя, загубивши чоловіка, звертається за втіхою до церкви, але піп до неї цинічно залицяється. Вона залишає коло сестер мироносниць і йде на завод і в комуну.
