чорна хмара орди показувалася з степу, на могилі займався великий огонь, і далі-далі з могили на могилу огнища добігали аж до Київа… Так було в старовину, так наче й тепер… Для чого й для кого потрібна оця боротьба перед лицем усесвітньої перебудови — перед Інтернаціоналом народів?.. Казав Тарас Григорович: „Все йде, все минає, — і краю немає; куди піде, відкіль взялось — ні дурень, ні мудрий не знає“. Але виходить, що той київський професор знає таємницю життя… Але ж, питає Скибка, за яку пайку так бреше професор? І знов: чи крутить баба…
— Но-о, Хівря!..
Конячка хвиснула хвостом, затупала… З-під коліс здіймалась пухка пилюга й важко лягала на придорожній шпориш… Співала пташка в небі, пекло сонце — так пекло, аж кістки мліли… Тягло на сон…
Федір Макарович пустив Хіврю на повну
