Пташка співала мальована на паперовій тапеті.
Тихо проходив тут день кроками сірих годин.
Мухи дрімали в задумі в кутку на старім табуреті,
а на підлогу зі жмень вилетів сон не один.
Понад дахами — хмарин розіпята муслінова верша,
провесна, таловина, шуми далекі сосон.
Наче весни усміх перший є вірш і дівчина перша;
спомин-роса весняна, щастя забутого сон.
Вечором місяць — на стелі неба завішена лямпа.
Срібний на хмарі пожар, срібний на місті муслін.
Гомін пісень у заулку об стіни, мов краплями, ляпав,
жалісний бренькіт гітар, вривчастий спів мандолін.
І кучерявилась просива курява над половими
міддю стрічками доріг, що відлітали до гір.
Спомин тих днів, мов джерельна вода, нераз душу вже вимив
вчора, тепер і торік, був, як потіха й докір.
Час проминув молодечих пригод і змаганнів і бесід.
Вже протікає до дна, вже щораз глибше полин.
Знаю тепер вже, що кожного серце окремий є всесвіт,
кожного правда одна, правда зелених хвилин.
