Сторінка:Антін Кравс. За українську справу. Спомини про ІІІ. корпус У.Г.А. після переходу за Збруч (1937).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

насіла на нас тяжка жура, коли ми почали розважати покладене на нас завдання. Яка користь могла нам бути з заняття Києва, коли ми не могли його довго вдержати. Політично з цього також не булоб користи, навпаки скорше шкода! Також треба було рахуватися з тим, що скорше чи пізніше зявиться новий противник. А всетаки взялися ми з великим завзяттям за діло.

Мій шеф штабу і я, кермуючись досвідом зі світової війни, представляли собі наступ — використовуючи пануючу паніку і розлад серед ворога — як наглий, скорий як блискавка удар, щоби заволодіти Києвом, доки ще наспіє туди Денікін, який за нашими відомостями находився тоді між Полтавою і Ромоданом і який дійсно в той час був занятий важкими боями за Ромодан. При тім думали ми в першу чергу про те, щоби наша армія могла скористати у Києві з важних джерел помочі і сподівалися затримати місто у своїх руках бодай так довго, доки не будуть вивезені найвартісніші запаси. Що це значить воювати і мусіти при тім рахувати кожний набій, випробувала вже Українська Галицька Армія на власнім тілі. Київ манив під цим оглядом. Він був місцем постою 12. большевицької армії та мав як на наші відносини величезні запаси зброї, муніції, одежі і обуви, чимало технічного матеріялу і допоміжні джерела розвиненого промислу. Наш наступ мав бути як вже не завойовним походом то бодай походом за здобичею. Під цим оглядом я погоджувався з моїм шефом штабу.

Отже першою умовиною успіху був поспіх. Ця думка самочинно захопила усіх командантів і військо. Бо і найпримітивніша людина знає — а навіть примітивна знає це найліпше — що часом можна побідити тільки власними ногами. Тимбільше при противнику, схильнім до паніки, якого відворотові загрожують пов-