візія, якої головним дорученим завданням було: створити і обсадити мостовий причілок на лівому березі Дніпра. Замісць якнайшвидше перейти на лівий беріг і осягнути лінію військових бараків в Дарниці і залізничу стацію Дарницю, прогавила вона непотрібно багато часу, а коли врешті почала переходити, було вже запізно. І її, так як і всі інші частини армейської ґрупи, що вдиралися до міста, задержали вуличні бої.
Так само не зовсім згідно з наказом діяла 2-га бриґада, яка виставила безпосереднє забезпечення мосту на цім боці, а не, як було наказано, по другому боці.
Ці опізнення являються неважливими супроти факту, що взагалі цілий наступ був розпочатий далеко запізно, як нате, щоби оминути таких природних наслідків. Адже лиш рідко коли військо має змогу виконати дослівно даний наказ, коли йде про те, щоби зломити опір ворога, який всетаки має у тім також своє слово. Тоді ніколи не можна сказати на мінуту чи годину, коли опір буде зломаний. А тут ішло про мінути, щонайбільше про години, як покаже дальший опис подій.
Оба опізнення ще й передусім через те являються неважливими для дальшого ходу подій, що наказ Головного Отамана під ніякими умовинами не робити вжитку із зброї проти Денікінців, вязав нам руки. В тім положенні ані мостовий причілок ані мости не могли бути боронені.
Найвища команда[1], що в останній годині заризикувала наступ на Київ, мусіла бути заздалегідь приготована також на природні наслідки свого почину і ніколи не повинна була покладатися на щасливий випадок, якщо хотіла йти певно. Ця найвища команда знала вже від ряду днів, що ми зіткнулись з денікін-
- ↑ Штаб Гол. Отамана, якому підлягала Наддніп. і Галицька Армія.
